Далеко не завжди вагітність може виявитись бажаною для жінки. Взагалі, з давніх часів люди цікавилися можливістю уникнути незапланованого зачаття. А якщо вагітність все-таки трапилася, деякі жінки вирішувалося на її переривання  —  методами, які були доступні в ті часи. Зараз аборт є медичною процедурою та проводиться під наглядом лікаря із дотриманням всіх правил та рекомендацій, але при цьому залишається досить небезпечним для жінки та може викликати важкі довгострокові ускладнення. В стародавні  ж часи переривання вагітності було ще більш ризикованим та нерідко призводило до загибелі не тільки плоду,  а й матері.

Аборти в давнину: передісторія до V століття

Практика абортів сягає глибокої давнини, перше зареєстроване свідоцтво штучного переривання вагітності міститься в єгипетському папірусі Еберса 1550 до н.е. У стародавньому Китаї була задокументована інформація про наложниць, які робили аборти у 500-515 до н.е. Відповідно до даних, отриманими з китайського фольклору, імператор Шеннун майже 5 тисяч років тому наказав використовувати ртуть для абортів.

Методи, які застосовували в ранніх і примітивних культурах були в основному нехірургічними. Їх можна умовно поділити на дві групи:

• Фізичні навантаження, наприклад, напружена праця, скелелазіння, веслування, підняття важких предметів або пірнання.
• Інші методи, серед яких: застосування подразливих рослин, голодування, кровопускання, обливання гарячою водою, лежання на нагрітій шкаралупі кокосових горіхів.

Археологи також виявили знахідки, які вказують на ранні хірургічні спроби вилучення плоду, але, швидше за все, такі методи не були звичайним явищем, адже про них немає згадок в стародавніх медичних текстах.

Перераховані народні методи зривання вагітності залишалися актуальними для жінок в усі часи. Їх навіть практикують і зараз, незважаючи на великий ризик ускладнень, абсолютну неефективність та доступність традиційної медицини.

Абортивні практики в V-XVI століттях

Санскритський текст VIII століття рекомендує жінкам, що бажають позбутися незапланованої вагітності, сидіти над каструлею з паром. У Південно-Східній Азії для аборту застосовувалися масажні техніки, при виконанні яких масажист певним чином натискав на живіт вагітної.

В японських документах перші згадки про штучні аборти датуються XII століттям. Згодом переривання вагітності серед японських селян стало все більш популярним через голод та високі податки тієї епохи.

З XVII по XIX століття

Маорі, що жили в Новій Зеландії під час колонізації, переривали вагітність за допомогою рецептів народної медицини, церемоніальних методів, а також шляхом передавлювання черевної порожнини.

При цьому лікарі в європейських країнах активно практикували проведення абортів, хоча на регіональному рівні такі методи були зареєстровані лише в дев’ятнадцятому та на початку двадцятого століть.

У статті від 1870 р. говоритися, що для позбавлення від ембріона лікарі в Сіракузах проводили промивання матки. При цьому автор стверджував, що ця процедура була дуже дешевою та доступною навіть для покоївки.

Розвиток сучасних методів

Прототипи сучасної кюретки для аборту згадуються ще в древніх текстах, але інструмент, який використовується сьогодні, був розроблений спочатку у Франції в 1723 р., а для гінекологічних цілей його почали використовувати тільки у 1832 р. Але перші аборти часто закінчувалися важкими ускладненнями та навіть загибеллю пацієнтів. Технології переривання вагітності були вдосконалені лише в 20-му столітті, при цьому підвищилася безпека та зменшилися побічні ефекти.

Вакуумні пристрої дозволили розробити метод аспіраційного аборту, який широко використовувався у Радянському Союзі, Японії та Китаї. Метод сучасного хірургічного аборту (інтактна дилатація та вилучення) був розроблений доктором Джеймсом Мак Махоном у 1983 р., а у 1980 році французькі дослідники розробили міфепристон — хімічну сполуку, що діє як абортивний засіб, блокуючи дію гормонів. Його і зараз застосовують для медикаментозного аборту.

На сьогодні, проведення аборту за бажанням жінки дозволено на законодавчому рівні у 55 країнах. Зовсім недавно штучне переривання вагітності заборонили у Польщі, а в багатьох країнах його проводять лише при загрозі життю жінки, у разі зґвалтування, інцесту або аномалій розвитку плода. У більшості держав аборти дозволені лише у певні терміни — до 12 тижня вагітності.

Встановлення «дозволених» термінів на переривання вагітності є складним питанням, яке знаходиться на перетині морально-етичних, релігійних, медико-соціальних та психологічних аспектів. Деякі лікарі категорично відмовляються від проведення таких процедур з власних моральних, етичних чи релігійних переконань. В той же час інші лікарі, мають протилежну точку зору, стверджуючи, що до 12 тижня зародок являє собою лише скупчення тканин. Тоді як з точки зору релігії – життя виникає з моменту зачаття, і аборт є не припустимим на будь-якому терміні вагітності.

До речі, поширений нині метод контрацепції – спіраль, також належить до абортивних методів. Адже внутрішньоматкова спіраль встановлена в порожнині матки не перешкоджає зачаттю, а просто не дає заплідненій яйцеклітині імплантуватись в стінку матки.

Історія аборту в Україні

Єдиним дієвим методом захисту від небажаної вагітності в Україні XVII-XIX століття був перерваний статевий акт, тому закономірно, що в ходу було чимало абортивних методів. На ранніх стадіях наші предки намагалися зірвати вагітність так само як і в інших країнах світу — за допомогою лікарських рослин та хімічних речовин (в тому числі, напоїв на основі селітри або ртуті). Зокрема, опис такої процедури ми можемо знайти в романі Панаса Мирного «Повія». Також дуже популярними були фізичні навантаження, інтенсивне парення ніг, перев’язування живота.

Бажаючим позбутися вагітності, на допомогу приходили бабки-абортистки, які практикували метод викручування плода — за допомогою ложки або веретена. Чи варто говорити, що після цього жінки часто вмирали.

Уже після того, як Україна увійшла до складу Радянського Союзу, популярними стали більш традиційні методи переривання вагітності — хірургічні аборти. І хоча в часи Радянського Союзу і відбулась суттєва популяризація абортів. Вони в той час більше нагадували тортури, адже медики часто проводили їх без знеболювання, мотивуючи тим, що аборт — це не важка операція, та можна обійтися без ліків або тим, що знеболення треба економити для більш серйозних втручань. Також вважалося, що біль стане своєрідним покаранням для жінки, та вона наступного разу подумає перед тим, як зважитись на переривання вагітності. Детальний опис такої процедури ми можемо побачити в повісті «Щоденник Кості Рябцева» Миколи Огнєва.

Попри те, що зараз аборт — це дозволена законом процедура, все одно вона має чимало ризиків для жіночого здоров’я. Навіть медикаментозне переривання вагітності, яке не передбачає хірургічного втручання, може ускладнитися тяжкими гормональними порушеннями, алергічними реакціями (аж до анафілактичного шоку) та маточною кровотечею. А повноцінне хірургічне втручання має ще більше ризиків, що можуть призвести до загибелі жінки чи неможливості настання вагітності у майбутньому.

Також не варто забувати і про психологічний аспект, адже аборт стає важкою душевною травмою для багатьох жінок, які колись зважились на таку процедуру. Зокрема про всі постабортні психологічні ускладнення пишуть Тереза Берк та Девід Ріардон в своїй книзі «Заборонені сльози». Звертаючи увагу також і на проблеми сучасної культури та суспільства, які заважають усвідомленню цих проблем.