Біоетика та медицина

 

 

Для чого сучасному світові з його прагматичною культурою, яка надає перевагу «діянню» над «буттям»[1], потрібна біоетика? Для чого біоетика потрібна медичним працівникам та дослідникам? Певній кількості людей, поглинутих споживацьким способом мислення, видається, що властиво біоетика і непотрібна та є лиш гальмуванням стрімкого поступу людства та марнуванням часу студентів, які vмали б вивчати радше природничі чи технічні, ніж гуманітарні дисципліни. Водночас інші вважають, що біоетика потрібна, однак така, яка буде толерантною чи навіть прихильною до всіх можливих позицій. Таке думання, в якому «майже сакралізували “повагу до думки іншого”», нехтуючи справжньою аргументацією, широко розповсюджується через засоби масової комунікації та є видом чистого релятивізму, в якому забувається, що донедавна в академічному та взагалі суспільному дискурсі була першочерговою «не ціль вислухати всі думки, а через ці думки побудувати синтез правди»[2].

Власне принципово важливим поняттям є «правда». Правда не є багатоликою, багатоликим може бути лише її сприйняття (тут усе залежить від того, хто наскільки готовий надати перевагу правді над «прагмою»[3]) та її представлення. Щодо представлення правди, то потрібно сказати, що цілковиту правду можна цілковито неправильно представляти. І в цьому буває похибка тих, які, маючи автентичну біоетичну позицію, збудовану на правді, а не на всеохопному обширі різних і часто взаємовиключних думок, представляють її у спосіб, який нагадує радше контроль, ніж натхнення. «Насправді, якщо біоетика не хоче стати наукою дещо антипатичною, від якої слід утікати або яку слід приймати крізь стиснені зуби, потрібно, щоб вона спромоглася унаочнювати і дозволяти іншим засмакувати красу цінностей, які треба втілювати. Лише так біоетика не буде холодним контролюванням біо-медичного прогресу, але стане його душею, внутрішнім світлом, яке зможе провадити цей прогрес до мети, до якої він природно спрямований – добробуту людини»[4].

Це однак зовсім не означає, що правду потрібно «прикрашувати» чи узгоджувати з мисленням більшості людей. Ні правду на загал, ні біоетику зокрема не потрібно представляти так, аби вона подобалась більшості. Більшість може мати дуже плебейське мислення, за висловом Ліни Костенко[5]. Але правду слід представляти так, аби вона була заохотою, спрямуванням, вихованням, а не контролем і, відповідно, смутком з приводу виходу суспільства «з-під контролю».

Біоетика конче необхідна сучасному суспільству, так само, як була необхідна в минулому і буде необхідна завжди. Етика – «совість» прикладних наук[6]. Такої «совісті» безперечно і не в останню чергу потребує медицина. Адже медична галузь без етичного осмислення ризикує перетворитися на редукціоністську систему[7], в якій людину можна трактувати не як особу, а як біоматеріал, корисність існування та здоров’я якого оцінюватиметься  прагматичним суспільством. «Етична оцінка такої науки, як медицина, не може бути відділена від вчення, що розглядає людське єство у всій його повноті. Було би помилковим намагатися розглядати недужого “виключно з наукової точки зору”, оскільки в процесі відносин, в які вступають між собою лікар і пацієнт, відбувається виявлення всіх тих цінностей, що розкриваються при зустрічі людських особистостей. Повага до іншого як цілі і відмова від використання його як засобу – ось корінь персоналістичного антропологічного підходу»[8].

Звичайно, можна бути медиком і без того, щоб поважати свого пацієнта як особу. Можна бути таким собі функційним працівником, який без особливого входження в стосунок з клієнтом просто виконує свою справу. Однак, як було сказано вище, така медицина може легко бути зредукованою до інструмента в руках тих чи інших ідеологів, які диктуватимуть, наприклад, кому рятувати життя, а кого його позбавляти. А лікар чи медсестра в такій системі далі продовжуватиме бути просто функційним працівником. Але хіба суть медицини в простому виконанні заданих функцій? Хіба її суть не у служінні кожнісінькій людській особі? «На загал все більш очевидно, що етичне осмислення біо-медичних проблем стає необхідним для всіх, хто хоче займатися медициною з повним розумінням її суті та в ім’я служіння людині»[9].

Водночас слід підкреслити, що біоетика є вкрай необхідною дійсністю для усіх дослідників живої природи, а не лише для медиків. І найважливіше завдання цієї науки не в тому, щоб дослідники та медики знали її визначення та розуміли її принципи, а в тому, щоб вони мали сформований етичний «менталітет», щоб були чутливими на етос. Іншими словами, кожен дослідник чи медик повинен мати належно сформовану етичну свідомість, а не знання етики як науки[10].

Біоетика повинна бути синтезом правди про людину та усе живе навколо неї. Правда не є багатоликою. Біоетика, відповідно, також не може бути багатоликою. Існування різних біоетик, які зазвичай суперечать одна одній, не є запереченням одиничності правди, є радше свідченням плюралізму та релятивізму у сприйманні правди. З іншого боку, сама біоетика як наука з огляду на її міждисциплінарний підхід, є доволі складною для ідентифікації. «Якщо поле зацікавлень біоетики є зрозумілим, все ж не є легко визначити ідентичність цієї дисципліни. Перефразовуючи вислів Августина, можна було б сказати, що коли мене не запитують, що таке біоетика, то я знаю, що це, а коли запитують, то не знаю»[11].

Біоетика потрібна медикам та дослідникам для того, щоб вберегти людство від знецінення, прагматизму, редукціонізму, а зрештою, цинізму та нігілізму. «Дискусія про біоетику все більше є місцем глибоких культурних та суспільних трансформацій. Аргументи біоетики, які випливають з наукових та технологічних досліджень, є виразом суспільства, що перебуває в глибокій культурній еволюції. Біоетика, яка є наукою, що має на меті пропагувати кращу якість життя, може, звісно, зробити свій внесок у пошук нових горизонтів життя, більш відповідних сучасній людині та суспільству. Але є також правдою те, що нові обрії науки деколи викликають […] суттєве занепокоєння щодо можливих наслідків в особистому житті, сім’ї, здоров’ї людини та навколишнього середовища. За допомогою деяких біотехнологічних втручань та генної інженерії можна повністю змінити значення людини, сім’ї, цінностей»[12]. Біоетика, отже, є «совістю» науки, і роль цієї «совісті» у тому, щоб правдиве значення людини, сім’ї та цінностей не було піддане трансформації. Бо коли правду трансформують, результатом з необхідністю стає неправда.

Література:

[1] Пор. Salvino Leone, Nuovo Manuale di Bioetica, Città Nuova, Roma 2007, 11.

[2] Salvino Leone, Nuovo Manuale di Bioetica, Città Nuova, Roma 2007, 14. Переклад власний.

[3] Πραγμα (давньогрец.) – 1) річ, об’єкт, існування; 2) матеріал //

https://en.wiktionary.org/wiki/%CF%80%CF%81%CE%AC%CE%B3%CE%BC%CE%B1 (3.06.2020).

[4] Salvino Leone, Nuovo Manuale di Bioetica, Città Nuova, Roma 2007, 14-15. Переклад власний.

[5] Пор. https://racurs.ua/ua/n119613-znaiete-a-ya-ne-rozcharovana-ya-oburena-korotka-lekciya-liny-kostenko-yaku-varto-posluhaty.html (3.06.2020).

[6] Пор. Элио Сгречча – Виктор Тамбоне, Биоэтика: учебник, Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, Москва 2002, ix.

[7] «Редукція – це процедура, за допомогою якої якусь певну сферу елементів (наприклад, об’єкти, властивості, поняття, закони, факти, теорії, мови і т.д.) показується як таку, яка або поглинається іншою сферою, або таку, якою можна нехтувати на користь іншої сфери» (Concise Routledge Encyclopedia of Philosophy (edited by Professor Edward Craig and Edward Craig), Routledge, London – New York 2000, 747. Переклад власний).

[8] Элио Сгречча – Виктор Тамбоне, Биоэтика: учебник, Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, Москва 2002, x.

[9] Элио Сгречча – Виктор Тамбоне, Биоэтика: учебник, Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, Москва 2002, xi.

[10] Пор. Элио Сгречча – Виктор Тамбоне, Биоэтика: учебник, Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, Москва 2002, xi.

[11] Giovanni Russo, “Bioetica” // Enciclopedia di Bioetica e Sessuologia (a cura di Giovanni Russo), Elledici, Torino 2004, 327. Переклад власний.

[12] Giovanni Russo, “Introduzione” // Enciclopedia di Bioetica e Sessuologia (a cura di Giovanni Russo), Elledici, Torino 2004, v. Переклад власний.

 

Автор: Марія Ярема, доктор біоетики, кандидат філософских наук