Гендерна дисфорія у підлітка: приймати чи не приймати

Останнім часом мас-медійним простором все частіше та наполегливіше шириться інформація про героїзм батьків, які зробили камін-аути своїм дітям. Зокрема, у газеті «Експрес», №27 (10428), 2 – 9.07.2020, була розміщена стаття «Я – мама гея, і я пишаюся своїм сином». Про переживання жінки, яка прийняла свого сина-гея «таким, який він є» з 14-го віку. Стаття емоційно зворушлива, зачіпає кожного. Але, разом з тим, потребує певного наукового уточнення та фахового психологічного роз’яснення. Аби унеможливити подальші хибні кроки батьків підлітків, які переживають гендерну дисфорію або її симптоми.

Передусім скажу, що ніяким чином не звинувачую цю жінку, яка не розібралася в ситуації й підділася емоційним імпульсам. Вона, очевидно, стикнулася з цією проблемою, не маючи когось, хто зміг би їй підказати, підтримати, допомогти психологічною порадою. З проблемою гендерної дисфорії у підлітків (порушення статевої ідентичності, гендерної ідентичності) українські психологи ще не стикалися так гостро як сьогодні, в період масової популяризації життя ЛГБТ-руху. То ж, це потребує ґрунтовних психологічних досліджень та коректних суспільних висловлювань, особливо в засобах масової інформації.

Ми несемо відповідальність за виховання нашої молоді. За її психоемоційне, фізіологічне, психологічне та моральне здоров’я.

Батьки мають право володіти повною і науково обґрунтованою інформацією про психосексуальний розвиток своєї дитини, а також знанням про те як діяти і що говорити в той чи інший його період. Особливо, якщо це стосується психосексуальних розладів у підлітків. Адже підлітковий розвиток відбувається, найперше, під впливом сімейного виховання, а потім – суспільних стереотипів.

Одразу скажу: ЛГБТ-підлітків не існує, немає підлітків-гомосексуалістів. Оскільки сексуальна орієнтація та статева поведінка у період 10-14 років лише формується і закріплюється у період статевої зрілості (16-18 років). То ж, коли підліток говорить «я – гей», не потрібно сприймати це «за чисту монету», не варто поспішати приймати його «таким, яким він є». Тому що підліток у віці 14 років ще не знає остаточно «яким він є», його уявлення про себе ще формуються, є змінними, чуттєвими до впливів оточуючого середовища (сім’я, однолітки, представники протилежної статі, мас-медіа тощо).

У 5(7)-10(12) років закладаються стереотипи статеворольової поведінки. У цей період дитина оволодіває специфічним набором вимог та очікувань, які сім’я та суспільство пред’являє до особистості. Діти починають прагнути гратись з дітьми своєї статі, внаслідок чого відбувається психосексуальна диференціація. Також формуються певні патерни (зразки) поведінки – фемінність чи маскулінність. У цьому віці важливо, щоб дитина бачила приклад здорових відносин між батьками, а також бачила чіткі статеві ролі.

У 10(12)-16(24) років формуються психосексуальні орієнтації, які закладались в попередні роки та продовжують формуватись після 10-12 років, визначаючи вибір об’єкту потягу, особливості реалізації свого сексуального потягу, а також, набір дій, які будуть забезпечувати статеве життя.

Основні структурні і функціональні зміни в головному мозку завершуються до 14 років. Співвідношення ж між сірою речовиною та нейронами набуває свого кінцевого рівня розвитку до 18 років. У зв’язку зі швидким розвитком всіх систем організму у період пубертату виникають труднощі у кровопостачанні мозку та функціонуванні серця, легенів. Для підлітків характерні перепади м’язового і судинного тонусів, що викликають швидку зміну фізичних та емоційних станів. Емоційна нестабільність підсилює статеве збудження. Разом з цим, важливим моментом статевої самосвідомості підлітків стає статева (гендерна) ідентичність.

Для усвідомлення і переживання статевої ідентичності підлітку необхідно мати певні зразки про найбільш привабливі й значущі якості чоловіка і жінки. Також вкрай необхідно розвивати в підлітка позитивне ставлення до своєї та протилежної статі. Що пов’язано з розбудовою дружніх міжстатевих відносин. Якщо цього всього немає, підліток страждає «під гнітом власної статі» і може вкорінитися у гендерній дисфорії, вважаючи себе нездатним «бути чоловіком» чи «бути жінкою».

Слід також підкреслити, що поняття статевої ідентичності в підлітковому періоді розглядається спільно з проблемами родової приналежності й визначення статевих ролей.

Родова ідентичність включає в себе тілесні аспекти уявлень підлітка про себе і свою стать. Вплив батьків та інших дорослих, а також однолітків стає визначальним у привласненні підлітком тілесних параметрів «Я». Статеве дозрівання робить його тіло відверто сексуальним для самого себе і оточуючих та вимагає побудови фізичного образу «Я» згідно норм адекватної статевої поведінки, заданої суспільством і, особливо жорстко — групою однолітків.

Статева роль — це уявлення про себе, як про особу чоловічої чи жіночої статі, в термінах установок і правил поведінки, що проявляються в соціальних ситуаціях. Засвоєння статевої ролі припадає на короткий період між пубертатом і початком дорослості. В перехідному віці соціальний тиск дорослих і групи однолітків вимагає від підлітка прийняти соціально схвалювану статеву роль з усім набором властивих їй поведінкових характеристик. Від своєчасності і повноти процесу опанування статевої ролі через формування психологічних рис маскулінності і фемінінності залежить у підлітків впевненість у собі, цільність переживань, визначеність установок і, зрештою, ефективність спілкування та взаємодії з тими, хто оточує.

У цей період підліток відчуває еротичний потяг до представників як протилежної статі, так і своєї. Здебільшого (99,9%), потяг до своєї статі проходить. Але є окремі випадки (0,1%), коли він закріплюється. Тоді психологи говорять про гендерну дисфорію, або порушення статевої (сексуальної, від англ. sex – «стать») ідентичності. Велику, і найпершу, роль у цьому відіграють батьки.

Як відмічає відомий американський психолог Джозеф Ніколозі, ніхто з батьків, з якими він працював, не бажав впливати на свою дитину так, щоб це могло спровокувати розвиток гомосексуальності. Але багато хто не зміг подолати руйнівних моделей поведінки в сім’ї. Ще багато хто був введений в оману твердженням, що вже неможливо якось вплинути на формування сексуальної ідентичності своїх дітей. Причини такої нестачі правдивої інформації – у ставленні спеціалістів, психологів і психіатрів, а також у політиці, що ведеться в суспільстві через засоби масової інформації. На жаль, ми спостерігаємо тенденцію політизації психологічних проблем, зокрема, гендерної дисфорії у підлітків.

Якщо батьки консультуються з психотерапевтом, який визнає їхнє законне право бачити свою дитину гетеро сексуальною й підкріплює їхнє інтуїтивне знання конкретними методичними рекомендаціями, то з’являється надія на вихід із гендерної дисфорії.

Відомий в США доктор Джордж Рекерс, експерт з питань сексуальних розладів, стверджує, що дитина, яка переживає складнощі зі статевою ідентифікацією, може їх подолати – з допомогою психолога або без нього. На думку психолога, у більшості випадків розлад гендерної ідентичності повністю виліковується.

Не зважаючи на те, що біологічні фактори дійсно впливають на схильність деяких підлітків до гомосексуальності, зміни можливі. Оскільки сім’я і соціальне оточення значно сильніше впливають на формування гендерної ідентичності. Більшість батьків прагнуть виховати своїх дітей гетеросексуальними, і терапевт не повинен вести курс лікування гендерної дисфорії наперекір батьківським цінностям.

Працюючи з підлітком, який переживає розлад гендерної ідентичності, терапевт повинен роз’яснити йому деякі важливі моменти:

  • гей-життя пов’язано з великим ризиком для здоров’я й загрозою для життя;
  • пристосуватися до гей-життя складно, і таке пристосування завжди є сумнівним;
  • рання сексуальна активність небезпечна для психіки;
  • клієнт зможе краще визначитися зі своєю сексуальністю, коли стане дорослим.

Отже, вибір приймати чи не примати порушення статевої ідентичності підлітка, – залишається за батьками. Але вони мають право знати, що такий вибір існує. Що не прийняття претензій підлітка на гомосексуальність не обов’язково призводить до його психологічної травми. Виявлені симптоми гендерної дисфорії у підлітка мають стати для батьків сигналом, що відбувається щось не те у сім’ї та в оточенні дитини. Щось потребує аналізу, перегляду, осмисленню та зміни.

Жодний «вирок» не є остаточним!

Використані джерела.

  1. Келли Г. Основы современной сексологи – СПб: Издательство «Питер», 2000. – 896 с.
  2. Кочарян Г. С. Современная сексология. – К.: Ника-центр, 2007. – 400 с.
  3. Кон И. С. Введение в сексологию. – М.: Медицина, 1989. – 336 с.
  4. Николоси Дж., Николоси Л.Э. Предотвращение гомосексуальності: Руководство для родителей / Пер. с англ. Я.А. Михневич под ред. В.С. Стрелова. – М.: Независимая фирма «Класс», 2008. – 312с.
  5. Руководство по сексологии / Под ред. С. С. Либиха. – СПб: Питер, 2001. – 480 с.
  6. Федорець С. Статеве виховання і сексуальний розвиток / Асоціація сексологів та сексотерапевтів України.

 

Автор: 

Олеся Горгота, кандидат філософських наук, правознавець, експерт з ґендерних досліджень