На фоні передвиборчої агітації вкотре активізувалась тема статевої освіти в Україні. Як і раніше, позицію експертів в даному питанні намагаються зайняти хто завгодно: від журналістів до громадських діячів. Свою «експертність» часто намагаються підтвердити поєднанням тематики статевої освіти з іншими, соціально гострими питаннями: ВІЛ, СНІД, ЛГБТ та гендерною рівністю.
Безумовно, проблеми, які піднімаються – існують. Більше того, ці проблеми потребують свого вирішення. Але чи завжди нам пропонується конструктивний шлях вирішення?
Візьмемо до прикладу ту ж тему гендерної рівності. Активність використання даного словосполучення вже зробила його майже канцеляризмом. Та що, насправді, стоїть за цими двома словами «гендерна рівність»?
Як показує практика, в даному формулюванні, як в пиріжку, можна сховати будь-яку начинку. Про гендерну рівність говорять в контексті співвідношення чоловіків та жінок на різних посадах, в контексті розподілу домашніх обов`язків, в контексті домашнього насилля, в контексті штучного розмивання статевих ролей в парі тощо. З одночасною відсутністю адекватного пояснення різниці між термінами «гендер» та «стать», все це подається споживачу у вигляді благої боротьби за права, переважно жінок.
А чи потрібна ця боротьба в усіх тих сферах де вона ведеться? Можливо ця діяльність нагадує справи більшовиків на початку ХХ століття, коли до фундаменту було знесено все перевірене та діюче з метою побудувати щось нове та химерне?
Давайте спробуємо в цьому розібратися.
Наведемо приклад. Уявімо собі середньостатистичну родину де виховується двійко дітей: хлопчик та дівчинка. Хтось з них старший, хтось молодший. Чи можливо забезпечити абсолютну рівність у вихованні дітей, за умови, що вони є різної статі, потребують різних речей та різного виховного впливу? Напевно буде дивно, якщо ми будемо купувати для обох дітей 2 футбольні м`ячі, 2 бантики та водити їх одночасно на гурток випилювання лобзиком з однаково заплетеними косичками. Звучить абсурдно, чи не так?
То чому ж у нас йдуть спроби впровадити подібний абсурд у відносинах між чоловіком та жінкою, впроваджуючи ідеї гендерної рівності?
Можливо заклики про рівність мають на меті знизити рівень конфліктів та напруги, які виникають в родинах. Та чи дійсно пропаговані цінності є чимось, що зможе допомогти у вирішенні тих непорозумінь, які виникають в українських родинах?
Навряд чи. Перш за все, тому, що поведінкові відмінності чоловіка та жінки є нормою. Нормою яку треба підтримувати та розвивати, а не нищити.
Аргументуємо нашу думку. З одного боку поведінкові відмінності чоловіка та жінки обумовлені різним гормональним фоном, який в тому числі ще під час внутрішньоутробного розвитку впливає на формування гіпоталамічних структур головного мозку. Так само різний гормональний фон формує і нашу нейроендокринну схильність до статево специфічної поведінки. З іншого боку відмінності у поведінці, реакціях, мисленні чоловіків і жінок обумовлені різними еволюційними задачами які стояли перед кожним з них протягом тисячоліть. Успішне вирішення цих задач допомагало обирати кращого партнера, з яким\якою була вища вірогідність народити, та головне виростити здорове потомство.
Ще одним аргументом може стати те, що в усіх країнах та в усіх народностей завжди існував поділ праці на чоловічу та жіночу. Оскільки за умови оптимального розподілу обов`язків виграє кожен з членів родини, а також виграє суспільство та країна. Інше питання, якщо парі не вдається розподілити обов`язки, домовитись між собою, що зрештою призводить до конфліктів. Бо саме цей момент стає свого роду вхідними воротами щодо впровадження ментальної інфекції під назвою «гендерна рівність».
Безумовно, світ змінюється, і зараз ми не можемо керуватись всіма зразками поведінки, яких дотримувались наші пращури. Але можливо, пропагуючи ідеї гендерної рівності, насправді потрібно звернути увагу на зовсім інше? Почати формувати у дітей чітке розуміння їх статевих ролей в родині та в суспільстві. Створювати у підлітків образ майбутньої родини, як і власне, орієнтацію на парність, на сім`ю, на дітонародження тощо.
Що в свою чергу має відбуватись через запровадження відповідної програми статевої освіти в школі. Не уроків сексуалізації, які обмежуються будовою репродуктивної системи, контрацепцією та правами ЛГБТ-спільнот. А заняттями, які в контексті статевого розвитку дитини формуватимуть свідомого громадянина суспільства.
Іншою задачею може стати робота над тим, аби в українських родинах розвивались навики які допомагатимуть сім`ям міцнішати та зближуватимуть її членів.
А яким чином це досягатиметься – чи через рівномірний розподіл обов`язків, чи через традиційно патріархальний формат, нехай це вирішуватиметься всередині самої родини, з урахуванням індивідуальних особливостей цієї окремо взятої сім`ї. А також, з урахуванням того, що чоловік і жінка, не є рівними – вони є різними. І в цьому родина має потужний потенціал. Відповідно акцент уваги має бути переведено з позиції «хто кращий\гірший, сильніший\слабший» на позицію «як об`єднати наші відмінності». Щоправда впроваджуючи такі цінності залишатиметься мало простору для суспільних маніпуляцій, а ще менше для можливості заробляти на грантах від сумнозвісних фондів.
Автор
Святослава Федорець — сімейний психолог, сексолог та тренер зі сексуальної та статевої грамотності (ССГ).