«Гомонаука» або Що не так з лекціями на підтримку гомосексуальності. Частина 1

Отож, наша пісня гарна – починаємо спочатку. На днях ми одержали чергову порцію негативу з причини того, що АССУ не підтримує пропаговані сексуальні девіації. І о жах, розглядає гомосексуальність як відхилення, а не норму, яку потрібно транслювати підростаючому поколінню. Серед гнівних дописів було також і посилання на лекцію «Біологія гомосексуальності», автором якої є лікар-інтерн Станіслав Кравчук. Такий собі волинський хлопець, колись вихований в дусі патріотизму та консерватизму.

Якщо говорити коротко, то перегляд лекції можна було припинити після фрази лектора: «дуже хороше і надійне джерело, яке може дати нам статистику це – PornHub» (хто не знає, PornHub – відомий порно-сайт). Але, ми лекцію додивились і навіть зробили власний розбір та аналіз поданої інформації.

Для пересічного глядача лекція може здаватись беззаперечною аргументацією нормативності гомосексуальної поведінки людини. Проте, викладений матеріал має низку «але».

Давайте розберемось детальніше.

Основна кількість аргументів лектора спрямована на тваринний світ, з яким Станіслав проводить аналогію, формуючи у глядачів переконання, що гомосексуальність є нормою.

Але, по-перше, будь-яка аналогія не є ні доказом, ні поясненням. Теоретичні узагальнення будуть правомірними лише на аналітичному рівні, з встановленими причинами, причинно-наслідковими зв’язками та адаптивними функціями реакцій, що порівнюються. Тільки тоді ми зможемо сказати, що виявлена аналогія може бути поясненням чи доказом того чи іншого явища. В усіх інших випадках – це просто факт, який потребуватиме свого дослідження. Але хто буде задумуватись над цим, якщо дуже хочеться довести правильність власної позиції?

По-друге, проведення аналогії між тваринами та людьми, в процесі вивчення сексуальної поведінки, також має бути умовним. Дійсно, багато в чому ми є подібні. Наприклад, і людина, і тварина може продемонструвати агресію під час статевого акту. Але природа і причини цього вчинку можуть суттєво відрізнятись. Так само з появою мови та культури сексуальна поведінка людини одержала свої відмінності, яких немає в тваринному світі. Наприклад, еротику, велику варіабельність поз для статевого акту і найголовніше, відсутність чіткої залежності від гормонального фону, який вимагає тварин спарюватись лише в певні періоди року.

Крім того, тварини не мають майна, релігії, норм права, які також впливають на сексуальну поведінку людини. Наприклад, споконвічне бажання чоловіка бути впевненим, що він виховує саме своє потомство сформувалось ще в древні часи, з появою надлишкового продукту, а пізніше майна.  Що стало одним із способів застрахувати себе, від передачі власного майна чужим дітям.

Разом з тим, багато тварин мають чітку ієрархічну структуру, яка накладає свої обмеження на їх поведінку. І бджола, яка не розмножується виховуючи дітей своєї родички, що є бджолиною маткою, немає абсолютно нічого спільного з бездітною жінкою, яка допомагає виховувати своїх племінників. Але, в гонитві за аргументами на користь гомосексуальності навіть такий приклад подається як беззаперечний доказ.

По-третє, варто брати до уваги рівень розвитку того чи іншого представника тваринного світу. Поведінка морського їжака, бджоли та людини ніяк не може змішуватись і пояснюватись за аналогією. Бо якщо морський їжак викидає своє сімя відчувши поруч одного з представників свого виду, незалежно від того ким є цей представник – самкою чи самцем. То це буде обумовлене особливостями розвитку та існування цих тварин, і ніяк не матиме нічого спільного з явищем гомосексуальності, що існує в людському світі. Але ж ні, в згаданій лекції матеріал подається за логікою: морський їжак вцілив своєю спермою в іншого самця, отже, радіймо, бо вони обидва гомосексуали.

При цьому подача інформації щедро перемішується псевдонауковими фактами та зневажливими ремарками. Наприклад, вже згадувані посилання на статистичні дані зібрані порно-сайтом або вживаючи словесні звороти на кшталт «якісь прихожани якоїсь церкви». 

В процесі викладення матеріалу автор лекції детально розглядає низку теорій чи вірніше сказати, гіпотез, які роблять спроби пояснити нормативність гомосексуалізму. І ключовим тут є «спроба пояснити». Більшість таких теорій являють собою припущення, які ще не мали належного вивчення на практиці. Загалом, моментами лектор говорить про те, що зазначене є лише припущенням: «гени, які скоріш за все асоційовані з гомосексуальністю» – тобто, припускаючи, що згідно теорії антагоністичного плейотропізму можливо існує такий зв’язок. Однак дане припущення супроводжується подальшою безапеляційною заявою лектора, що жінки з такими генами будуть народжувати більшу кількість дітей. Хоча саме припущення досі залишається недоведеним.

Аргументи на користь гомосексуалізму вражають протягом усієї лекції: «класно мати брата гея, через нього в тебе буде більше сексуальних партнерів». Після чого слідує викривлена подача ефективності стратегії пошуку сексуальних партнерів, що нібито ця ефективність визначається через кількість статевих партнерів. Тоді як згідно наукових положень Д. Басса ефективна стратегія пошуку партнера це – виявлення його, приваблення, подолання конкуренції та якомога довше утримування біля себе з метою дітонародження (репродуктивного успіху). І це все аж ніяк не пов’язується з безладною статевою поведінкою, яка націлена лише на збільшення кількості статевих партнерів.

Загалом, основна проблема таких лекцій в тому, що наводячи приклад з тваринного світу, де виявляється будь-який контакт самця з самцем, адепти «гомонауки» одразу вішають ярлик «гомосексуальна поведінка». Забуваючи про те, що тварини не надають статевим органам такого значення, яке їм надає людина. В тваринному світі обнюхування, облизування геніталій чи інші маніпуляції з ними можуть бути як частиною сексуальної, так і частиною соціальної поведінки. Поруч з цим, в тваринному світі контакти між особами однієї статі можуть бути і своєрідною формою адаптації. Наприклад, самці можуть здійснювати компенсаторні статеві акти один з одним, якщо доступ до самок є обмеженим. Однак, за умови появи доступної самки ця компенсаторна поведінка припиняється.

Так, в одній з озвучених лектором теорій розповідається про те, як самці певного виду рибок демонструючи догляд за домінуючим самцем (а роблять вони це смикаючи геніталії) одержують прихильність самок. Виявлене настільки сподобалось «гомонауковцям», що тут же стало черговим аргументом на користь гомосексуалізму. Відкинувши той факт, що в даному разі мова йде про риб, в яких немає навіть кори головного мозку, і що така поведінка націлена як  раз на приваблення самки, нехай і шляхом такої адаптації як маніпуляції з геніталіями іншого самця.

Наводячи інші подібні приклади лектор продовжує переконувати, наводячи алогічні докази, що ці тварини «бісексуальні, але проявляють гомосексуальну поведінку». На цьому місці хочеться порадити більш детально вивчити різницю між бісексуальністю  та гомосексуалізмом.

Подальші аргументи переходять в площину різних культур та племен, пропонуючи до розгляду вже не тільки гомосексуальність, а й педофілію. Розповідь лектора торкається ритуальних традицій папуасів з острова Папуа Нової гвінеї, де з 11-12 років хлопчики мають оральні контакти з чоловіками. Такі явища дійсно є, і в різних варіаціях існували в більш давні часи. Однак, вивчаючи ту чи іншу поведінку, ми завжди маємо робити це через призму історичного та суспільно-політичного контексту в умовах якого відбувається чи відбувалася саме ця поведінкова реакція. Оскільки такий підхід даватиме можливість врахувати можливу практичну цінність такої нетипової поведінки, або ж дослідити уявлення народу, які призводять до тих чи інших ритуальних дій. Прикладів цьому є безліч. Так, свого часу, народами крайньої Півночі практикувався «гостьовий шлюб», коли гостю на ніч пропонували якусь жінку з родини (дружину, доньку тощо). Практична цінність цієї поведінки пояснювалась можливістю одержати нові гени для закритої популяції, а це сприяло загальному виживанню. Але цей звичай повністю дезактуалізується в сьогоднішніх умовах. Такі ж приклади можна знайти і по відношенню до педофільної поведінки. Теоретично, в доісторичні часи, в жорстких умовах виживання, наявність педофільно направленої прихильності до дитини сприяло виживанню останньої. Про цю дитину могли краще дбати, її могли краще годувати та оберігати. Але це могло бути актуальним лише по відношенню до суворих умов життя наших пращурів, і точно не може бути виправданням для дій сучасних педофілів.

З такою ж позицією потрібно підходити і до вивчення тваринної поведінки, гомосексуальних чи педофільних контактів в давнину або серед племен, що збереглися. Перш за все варто шукати причини цих явищ та аналізувати причинно-наслідкові зв’язки, а не висмикувати їх з контексту, додаючи до купи інших, сумнівних аргументів. Втім, прихильники «гомонауки» мають дещо інші задачі, які не завжди збігаються зі збором об’єктивних даних.