Консультування дитини, яка пережила сексуальне насильство

Проблеми впливу на психіку дітей екстремального досвіду, формування викривлених установок в результаті подібного досвіду і  ступінь реагування дитячої психіки на травматизацію, яку вона зазнала, є актуальними сьогодні як ніколи.

Будь-яке насильство є потужною руйнівною силою для психіки людини. Сексуальне насильство завжди наносить шкоду як тілу, так і душі людини, і розміри цієї шкоди до сих пір не оцінені до кінця. У відношенні до дитини, шкода, завдана сексуальним використанням, є ще більшою. Джудіт Герман стверджує, що неодноразові травми у дорослому житті руйнують структуру вже сформованої особистості, а неодноразові травми у дитинстві формують та спотворюють особистість [2, с.169].

Сексуальне насильство наносить важкі психологічні травми дитині  і негативно впливає на її особистість, заважаючи гармонійно розвиватися. Психіка маленької людини особливо вразлива щодо жорстких форм впливу на неї. Проходячи етапи формування особистісної самосвідомості, для дитини вкрай важливо отримувати ті установки, які в майбутньому допоможуть їй мати цілісність для адекватної реакції на будь-які життєві обставини.

Тому проблема допомоги дитині, яка зазнала сексуального насильства, є вкрай актуальною і необхідною. Піднімаючи рівень свідомості суспільства в плані адекватного реагування на подібні вчинки, психологічні установи повинні мати потрібні напрацювання задля надання необхідної допомоги дітям, які стикнулися з проявом насильства даного роду.

У 2019 році, посилаючись на дані досліджень, уповноважений президента України з прав дитини Микола Кулеба повідомив жахливу статистику. За його словами, кожна п’ята дитина в Україні потерпає від сексуального насильства. Сексуальне насильство може відбуватися у різний спосіб.  Це не тільки зґвалтування, але може бути й домагання. Потерпають від цього як хлопці, так і дівчата. Як повідомив Кулеба, у дослідженні, про яке йдеться, було опитано понад п’ять тисяч дітей віком до 18 років і близько 5,5 тисячі батьків.

Проте повного розуміння рівня проблеми щодо сексуального насильства відносно дітей в Україні ми не маємо. Статистика, яка ведеться на місцевому рівні різними управліннями та відділами, не може об’єктивно відобразити всієї картини та не може бути повною, оскільки мають місце небажання жертви заявляти про факт вчинення насильства, недооцінка скоєних злочинів, нерозуміння того, що певні ситуації можна згідно з законодавством класифікувати як насильство [7, с.118].

За деякими даними в США кожні дві хвилини відбувається сексуальне насильство над дитиною, та рано чи пізно стають відомими лише 2 % домагань. На кожний зафіксований випадок інцесту припадає 25 невідомих випадків. Світові дослідження говорять, що більшість з жертв інцесту є дівчата, в той час як жертвами педофілії стають здебільшого хлопці віком від 8 до 10 років [9, с.8]. На кожну жертву інцесту приходиться біля 10 дітей — жертв насильства, яке відбулося за межами сім’ї [10].

Не дивлячись на поширеність явища і достатньо високий рівень розголосу, випадки сексуального насильства щодо дитини часто приховуються. І цьому є декілька причин. Одна з них, це небажання “виносити сміття з хати”, особливо, якщо злочин скоїла близька чи знайома людина. Ще однією причиною є бажання батьків захистити дитину від додаткових стресів, пов’язаних з необхідністю проведення певних процедур, які, на жаль, в нашій країні не є досконалими і часто пов’язані з додатковим приниженням гідності дитини. До сих пір пережите насильство, особливо сексуальне, сприймається як негативне явище, тому факт насильницьких дій часто зберігається самою людиною в таємниці все життя.

Але для початку варто розібратися, що саме можна і потрібно назвати сексуальним насильством.

Більшість джерел сходиться на визначенні, що сексуальним насильством є протиправне посягання на статеву недоторканість стосовно іншої особистості, а також дії сексуального характеру по відношенню до неповнолітньої особи. Прояви сексуального насильства: зґвалтування; примушування до небажаних статевих стосунків; торкання до інтимних частин тіла;  примушування спостерігати за статевим актом між іншими людьми (у тому числі дивитися порнопродукцію); примушування до статевого акту з третьою особою; сексуальна експлуатація в інтернеті; примушування до заняття проституцією. Окрім цього, до сексуального насильства в сім’ї належить інцест – сексуальні відносини між близькими родичами: батьком і донькою, матір’ю і сином, братом і сестрою тощо. Найчастіше інцестуальні зв’язки продовжуються протягом декількох років. Дуже рідко, коли факт інцесту відбувся як одиничний акт. 

Сексуальне насильство щодо найменших дітей може проявлятися у демонстрації дорослими своїх геніталій та заохоченні до їх стимуляції. Якщо при цьому дорослий не застосовує погроз та знущань, то дитина може це сприймати як варіант гри. Дитина, яка не до кінця усвідомлює, що відбувається насправді, часто вважає подібні прояви дорослого доречними і прийнятними. Якщо ж доросла людина при цьому проявляє знаки уваги, то дитина, якій бракує любові і сприйняття, може не просити про допомогу і зберігати все в таємниці.

Дитина, яка залучена в сексуальні відносини, завжди є в стані жертви, оскільки дитина обмежена в знаннях та позбавлена можливості вибору, в той час як дорослий усвідомлює свої сексуальні мотиви. Лінн Хеттритер та Джанетт Вот  стверджують, що діти стають жертвами не тільки внаслідок використання та вразливості, але й тому, що вони не можуть оцінити наслідків сексуального насильства і зрозуміти, що відбувається, в той час як вплив насильства зачіпає всі сфери дитячого життя [4, с.23-24].

Однією з найбільших втрат дитини внаслідок насильницьких дій є втрата довіри. Базова довіра до світу, відкрита психологом Еріком Еріксоном, є вкрай необхідною властивістю, без якої жодна людина не зможе налагоджувати повноцінні відносини та бути щасливою. Закладаючись в перші роки життя, вона допомагає дитині будувати здорові взаємовідносини. І хоча з роками дитина починає усвідомлювати, що довіряти вона може не всім, загальне сприйняття світу, як позитивного місця, закладене рідними людьми на початку її існування, залишається на все життя. У випадку з інцестом відбувається жорства руйнація базової довіри дитини до світу. “Одним з найбільш руйнівних наслідків інцесту є втрата довіри дитини до батьків, — стверджує Адель Майєр. — Батьки — це перші дорослі, яким дитина вчиться довіряти, а інцест являє собою максимальну ступінь зради цієї довіри” [9, с. 54]. Насильство вкладає в серце великий сумнів в людях. Велика кількість повторів насильства в житті дитини може призвести до того, що дитина втратить довіру до всіх людей.

Практично завжди дитина, яка стала жертвою сексуальних зловживань, відчуває провину і бере відповідальність за те, що трапилося, на себе. Насправді почуття провини межує з сильним соромом, який здатний перерости в навязливий стан, руйнуючи психіку дитини. Якщо кривдником була близька людина, в душі дитини відбувається протистояння різних емоцій та почуттів. Почуття любові та ненависті до тих, хто скористався нею, і тих, хто не став на захист, поглиблюють в дитині почуття провини.

Дитина, яка пережила сексуальне насильство, переживає безліч різних емоцій і почуттів. Дуже сильною емоцією є емоція страху, якого стає забагато для маленької людини. Страх перед тим, що ґвалтівник завдав їй фізичної шкоди; страх бути відкинутою; страх того, що про випадок дізнаються інші та засудять; страх зазнати ще й фізичного знущання — це не весь перелік страхів, які можуть переповнювати дитячу душу, наповнювати жахом і виснажувати. Дитину можуть лякати незнайомі люди і незнайомі ситуації. Джерело цього страху ховається в відчутті безпорадності. Для звільнення від страху потрібно допомогти дитині звільнитися від безпорадності, задовольнивши її потребу в захисті та вмінні діяти.

Сильний гнів, викликаний діями ґвалтівника, не завжди знаходить достатню підтримку внутрішніми можливостями дитини, що означає, що дитина його відчуває, проте не може виразити. Жертва може також відчувати гнів і по відношенню до себе за те, що не намагалася зупинити насильство або деякі аспекти приносили задоволення. Порівнюючи гнів з насінням, Лінн Хетриттер і Джанет Вот стверджують, що “сексуально використана дитина стає грунтом, в яку насіння “спровокованого гніву” змішуються з насінням гніву, викликаного браком турботи, внаслідок чого виникає вибухова, руйнівна сила, яка заповнює душу дитини” [4, с.28].

Дуже часто у дитини, яка мала травмівний досвід, розвивається почуття власної нікчемності. Така дитина, особливо якщо ґвалтівник є близькою людиною, переживає внутрішній конфлікт і відчуває гостре почуття провини і сорому.

Таким чином руйнуються особистісні кордони, при цьому дитина втрачає власну ідентичність. Відчуваючи, що вона повинна задовольняти потреби насильника, дитина стає нездатною захищати свої кордони, починає відчувати себе продовженням кривдника, втрачаючи власне “я”.

Кожна людина отримує в дитинстві набір установок, які в майбутньому будуть впливати на розбудову вже дорослого життя. Сигнали, які людина отримуємо в дитинстві в процесі спілкування з іншими людьми, формують її уявлення про те, що означає бути бажаною для когось, цінною, улюбленою та належати комусь.

Дитина, яку сексуально використовують, отримує викривлені установки ще на початку свого життя. Ці установки ґрунтуються на приниженні та виснаженні особистості.

Для надання кваліфікованої допомоги дитині, яка зазнали сексуального насильства, потрібно усвідомити ту шкоду, яка була заподіяна, розгледіти викривлені, спотворені установки, які вже могли укорінитися, та замінити їх на вірні переконання. 

Коли кордони дитини порушені внаслідок зловживання дорослим своєю силою та владою, може з’явитися така установка: “його почуття важливіші за мої”. Працюючи з цією установкою, консультант формує розуміння, що кожна людина має власні почуття і вони є цінними і доречними. Розуміти власні бажання, цінувати свої кордони — велике надбання.

Для дитини, яка не відчуває любові та турботи з боку рідних людей, насильство породжує впевненість, що “погана любов краще, ніж повна відсутність любові”. “Ти заслуговуєш на повагу і безумовну любов” — нова установка, яку дитина має усвідомити і прийняти.

Для усвідомлення недієздатності переконання, що “якщо важливі для мене люди відштовхують мене, то я, скоріш за все, не гідна любові”, необхідно дати зрозуміти, що повноцінне внутрішнє життя не можна заробити, відкрити або купити.

Переконання, що “я маю підкорятися іншим; вони мудріші та сильніші, ніж я” формує пасивну залежність. Дитина відчуває повне безсилля і нездатність контролювати ситуацію. Вона може відмовитись від будь-якої відповідальності в багатьох сферах свого життя і приховано вимагати від оточуючих турботи до себе.

Установка “якщо я буду себе гарно вести, то мене будуть любити” відчиняє двері для зловживань з боку сильнішої людини. Цю установку потрібно замінити на впевненість, що дитина заслуговує безумовної любові, що вона є цінністю сама по собі. Впевненість в тому, що тебе цінують в будь-яких обставинах; що є люди, які не залишать тебе сам на сам з власним болем; що ти є важливою і неповторною дає сили любити і відкривати своє серце для інших людей. 

Формуванню перфекціоніста може передувати помилкове переконання, що “я потребую схвалення інших людей для того, щоб бути щасливим”. Насильство, яке зруйнувало особистісні кордони, не дає можливість людині мати власні бажання без оцінки оточуючого середовища. Сором, провина і страх змушують людину створювати імідж бездоганності.

Жертва насильства може вирішити, що “я повинна бути незалежною, оскільки інші люди ненадійні”. На її переконання, безпека неможлива без управління ситуацією.  

Звичка завжди догоджати є результатом насильства, особливо у випадку інцесту. Дитина здебільшого з усім погоджується, намагаючись будь-якою ціною уникати конфліктів, вірячи, що: “я зобов’язана зберігати мир будь-якою ціною”.

При установці: “ніхто більше не стане для мене близьким настільки, щоб знову зробити мені боляче” дитина свою безпеку пов’язує з власними силами і відмовляється від будь-яких близьких стосунків. Вона усвідомила для себе, що відкритість дає сигнал до того, що людина є вразливою і робить особистість “ласим шматком” для насильника.

Патологічне середовище насильства розвиває аномальні стани свідомості, в яких здорове співвідношення тіла і психіки, знання та пам’яті, реальності та уяви припиняє своє існування. Натомість відкриваються можливості для різноманітних симптомів: і соматичних, і психологічних. Людина, життя якої травмоване насильством, завжди буде шукати те, що загубила: честь, гідність, силу, особистість.

Допомога дітям, які постраждали від насильства, є питанням багатофункціональним. До цього процесу залучаються спеціалісти різних профілів: медики, соціальні працівники, юристи, психологи і психотерапевти.

Оскільки питання сексуального зловживання до останніх часів було достатньо закритим, то і фахівців, які могли б надати фахову допомогу дитині, що мала травмуючий досвід, та її сім’ї, недостатньо. У програмі підготовки кваліфікованих майбутніх психологів перед вищою школою постає ще одне важливе завдання: навчити покращувати та зміцнювати психологічний стан дітей-жертв насильства та формувати чітке уявлення про феномен насильства та сприяти розумінню його наслідків та загроз.

Насильство має вплив на майбутнє життя людини. Воно здатне вкрасти в людини здатність контролювати власне життя і заточити під владу того, що трапилося. В цій ситуації  сам акт насильства починає контролювати почуття, думки і спонукання людини.

При роботі з дитиною одним з факторів, який визначає напрямок роботи консультанта є вік дитини. Для кожного віку характерні свої симптоми. Н.Ю. Максимова розділяє дітей на чотири вікові категорії: діти дошкільного віку, діти молодшого шкільного віку, діти 9-13 років і підлітки.

Для дітей дошкільного віку головними симптомами є тривога; страхи; почуття провини, сорому відрази, зіпсованості; почуття безпорадності. У поведінці відмічається відстороненість, регресія; агресія; сексуальні ігри, мастурбація, втрата апетиту; порушення сну.

У дітей молодшого шкільного віку відзначаються такі симптоми: страх; почуття провини, сорому, відрази, зіпсованості; недовіра до світу; зниження здатності до концентрації уваги. Поведінка характеризується відстороненістю від людей; погіршенням навчання; агресивністю; незвична комунікабельність (або мовчання, або балакучість); проявами сексуальних дій з іншими дітьми.

Діти 9-13 років можуть мати схожі прояви, що й у молодшого дошкільника, а також: депресія; почуття втрати відчуттів. Для поведінки характерні: ізоляція; маніпулювання іншими дітьми з метою отримання сексуального задоволення; суперечлива поведінка.

Підлітки 13-18 років відчувають сором, провину, відразу; недовіру. Можуть бути сексуальні порушення; несформованість соціальних ролей і власної ролі в сім’ї; почуття власної непотрібності; спроби суїциду; втечі з дому; агресивна поведінка; непослідовність і суперечливість поведінки [5, с.225].

Сприйняття насильства дитиною залежить від усвідомлення феномену сексуальності. Чим старша дитина, тим краще вона розуміє сутність домагань і тим складнішими можуть бути її переживання. З віком додається і відчуття провини за співучасть в сексуальних відносинах.

Консультант має звертати увагу і на тривалість сексуального зв’язку. Лінн Хетриттер та Джаннетт Вот наполягають, що існує жорстка закономірність: чим довше тривало насильство, тим сильнішим є його вплив. Дитина, яка постійно переживає сексуальне насильство, неминуче почне створювати все більш міцний захист, необхідний для емоційного виживання [4, с.31].

Дитина, яка зіткнулася з насильством, нерідко відчуває себе нездатною контролювати ситуацію. Враховуючи це, консультант надає право їй приймати самостійно рішення щодо їх роботи. Дитина на рівних з дорослими узгоджує час, тривалість, частоту зустрічей з психологом. Консультант намагається бути чуйним щодо бажання дитини змінити регламент, внести якісь корективи. Це є першим кроком в побудові довірливих стосунків між психологом і дитиною. Відчуття захищеності, яке буде закріплюватися при умові виконання всіх домовленостей щодо консультацій, утворить відчуття міцного грунту під ногами. 

На думку Овсяннікової Я. О., від фахівця потрібні певні зусилля для створення умов відвертої розповіді дитини про пережите. Ключовим моментом роботи з такою дитиною є з’ясування сенсу мовчання (або заперечення), що дає можливість зняти з дитини відповідальність за діяльність батьків, якщо вони причетні до травми [6, с.219].

Для дитини є природним відкриватися в процесі ігрової діяльності. В цій стихії дитина може відкрити те, що слова їй виразити вкрай складно. Тому саме гра є одним з найдієвіших форм роботи з дитиною, і її варто використовувати для опрацювання психологічної травми. За допомогою гри психолог навчає дитину соціально допустимому спілкуванню з дорослими, розумінню власних кордонів, вмінню контролювати емоції. До ігрових методів відносять фізичні вправи і психодраматичні вправи (в тому числі розігрування казок). Можна використовувати готові сюжети або створювати власні, завершувати готовий сюжет на свій розсуд. Для дитини, яка пережила інцест, Черепанова радить сюжет казки “Марійка і ведмідь”. Адже там теж Марійку змушують догоджати ведмедю, тому що вона йому подобається. І ведмідь настільки полюбив її, що їй довелося застосувати хитрість, щоб потрапити до бабусі і дідуся. Можна використовувати також драматизацію Біблії. Вважається, що дитина, яка програє різноманітні ролі з біблійних сюжетів, набуває багатий життєвий досвід перебування в різних станах [8].

При роботі з казковим сюжетом, необхідно пам’ятати, що сюжет повинен мати позитивний кінець. Обов’язково потрібно знайти вихід зі складної ситуації; продумати, який саме вихід може мати найпозитивніші наслідки. В процесі ігрової діяльності консультант має пам’ятати, що загравати з дитячою агресією не варто. І, звісно, проговорити з дитиною той досвід, який вона отримала, коли програвала ситуацію.

Використання словесної творчості в процесі консультації може допомогти знайти ті заховані почуття і бажання, про які дитина в звичайні бесіді ніколи не скаже. Це інструмент для навчання здоровій асертивності, який може навчити дитину захисту від жорстокого відношення.

Ще однією формою пропрацювання травмівного досвіду по відношенню до дитини є творчість з водою, піском, пластиліном; малювання. Вкладаючи свій творчій потенціал, дитина вчиться відчувати задоволення від того, що вона здатна тримати під контролем розвиток подій.

Гра з піском і водою надає дитині можливість позбутися психологічних травм за допомогою екстеріоризації фантазій і формування відчуття зв’язку контролю над своїми внутрішніми спонуканнями. Робота з пластиліном дозволяє дитині здійснювати тактильне пізнання і взаємодію зі світом, які порушені особливо у випадках насильства [6, с.220].

Робота з ляльками або іншими іграшками дає змогу програти будь-яку ситуацію та знайти потрібний вихід зі складних обставин.

Для емоційної саморегуляції може бути застосований прилад, сконструйований на основі гальванічної реакції шкіри. Справа в тому, що шкірно-гальванічна реакція є показником нашого емоційного стану. Тому досить дитині взяти в руки цей прилад, як той починає програвати ту чи іншу мелодію, в залежності від психологічного стану дитини. Коли дитина знає, яка мелодія відповідає її оптимуму, тоді вона може навчатися саморегуляції [8].

Психотерапевт Лінда Санфорд в своїй книзі “Безмолвні діти” пише: “Кожна дитина, яку сексуально використовують, потребує співчуття та професійної допомоги, навіть якщо мова йде лише про один візит до соціального працівника, який є необхідним для того, щоб жертва зрозуміла: вона не винна в насильстві [11, с.138].

Наслідки сексуального насильства не варто розглядати під кутом зору психотерапевта. Щоб зрозуміти всі грані впливу сексуального використання, потрібно стати на місце жертви і вже з цієї позиції усвідомити рівень шкоди, яку завдає доросла людина, що використовує свою силу і владу для насильства над дитиною.

Кожний травмуючий досвід є негативним, але він може стати сходинкою для відкриття нових можливостей. Можливість стати сильнішим, подолати ті труднощі, які стали на шляху. Ці обставини можуть об’єднати родину для відновлення внутрішнього світу дитини, допомагаючи їй відкрити в собі потрібні ресурси.

Дитині, яка пережила насильство, вкрай необхідно знайти в дорослих підтвердження, що вона є важливою, її особистість є цінністю. Вона має чітко усвідомити і прийняти той факт, що вся відповідальність за скоєне лежить виключно на насильнику. Ті травми, які зазнала дитина, є відповідальністю дорослих. І для того, щоб дитина змогла з ними впоратися, сім’я і фахівці різних галузей повинні об’єднати свої зусилля, крок за кроком змінюючи руйнівники установки на правдиві переконання.

 

Список використаних джерел.

  1. Алексеева И.А., Новосельски й И.Г. А 471 Жестокое обращение с ребенком. Причины. Последствия . Помощь. — М.: Генезис, 2006. — 256 с.
  2. Джудіт Герман “Психологічна травма та шлях до видуження: наслідки насильства — від знущань у сім’ї до політичного терору”. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2019. — 424 с.
  3. Краснокутський М.І. “Деякі аспекти щодо надання психологічної допомоги дітям, які пережили насильство” // Проблеми екстремальної та кризової психології. 2015. Вип. 17.
  4. Линн Хеттритер, Джанетт Вот “Помощь жертвам сексуального насилия: Основанное на Библии руководство для психотерапевтов, жертв сексуального насилия и членов их семей” — СПб.: Мирт, 2005, 356 с.
  5. Максимова Н. Ю. “Сімейне консультування: навч. посіб. — К.: ДП “Вид. дім “Персонал”, 2011. — 304 с.
  6. Овсяннікова Я. О. “Форми і методи роботи з дітьми і підлітками, які пережили насильство” // Вісник Національного університету оборони України 4 (29) /2012
  7. Синиця О.В. “Пережите дитиною насильство як проблема дослідження вікової та практичної психології” // Міжнародний науковий    форум: соціологія,         психологія, педагогіка,    менеджмент, Випуск 5.
  8. Черепанова, Е.М. Психологический стресс: Помоги себе и ребенку Книга для школьных психологов, родителей и учителей / Черепанов Е.М. – 2-е изд. – М.: Издательский центр «Академия», 1997. – 96 с.
  9. Adele Mayer “Sexual Abuse: Causes, Consequences and Treatment of Incestuous and Pedophilic Acts”. — Holmes Beach, Calif.: Learning Publications, Inc., 1985.
  10. David Finkelhor “A Hidden Epidemic”, //Newsweek, May 1984/
  11. Linda Tschirhart Sanford “The Silent Children: A Parent’s Guide to the Prevention of Child Sexual Abuse”. — New York: McGraw-Hill, 1982, p.138

 

Автор 

Марія Єршовапедагог, психолог, тренер зі статевої та сексуальної грамотності