“Попереду всієї планети”. Декриміналізації абортів у країні “влади рад”

Рівно сто років тому комуністична влада першою у світі узаконила аборти.  Лідер більшовиків Володимир Ленін проголошував відміну заборони на дітовбивство «охороною абеткових демократичних прав громадянина і громадянки». Власне під соусом риторики про побудову нового суспільства загальних прав і свобод і була просунута ідея  штучного  переривання вагітності.

18 листопада 1920 року на сторінках друкованого видання  «Известия Всероссийского Центрального Исполнительного Комитета Советов» була опублікована «Постанова Народних Комісаріатів Охорони здоров’я та юстиції РРСФР № 471. Про охорону здоров’я жінок». Згідно документу «Допускається безкоштовне проведення операції зі штучного переривання вагітності в умовах радянської лікарні, де забезпечується їй максимальна нешкідливість»[i]. Цікаво, що навіть тут більшовики підійшли до питання з притаманним їм єзуїтством. Причинами абортів було названо «моральні пережитки минулого і важкі економічні умови сьогодення». Наступного року аналогічний указ приймають і на теренах радянської України у Постанові Нарком охорони здоров’я і Наркомюст УРСР від 04 липня 1921 року. Таким  чином СРСР першим  з світових країн узаконив вбивство ненароджених дітей. Як прокоментував ці постанови вчений-демограф Андрій Попов, країна «використовувала аборти для вивільнення жінок для потреб народного господарства».

Справедливості заради, варто уточнити, що в європейський історії був короткий період офіційного дозволу на аборти. Його надали ідейні попередники більшовиків − керманичі «Великої Французької революції», ідеали якої грали не останню роль в ідеології різноманітних революційних рухів Європи ХІХ ст. − початку ХХ століття. Саме у Франції, у 1791 році було узаконено штучний аборт. Ця практика тривала до 1810 року.

Фактично, декриміналізувавши аборти, більшовики відкрили скриньку Пандори. СРСР накрило лавиною випадків переривання вагітності. І що найголовніше, населення швидко привчили до усвідомлення факту, що аборт є найпростішим засобом регулювання народжуваності. Тобто таким собі засобом контрацепції. Цьому сприяла легка доступність операції, брак елементарних знань про сексуальну гігієну та контрацепцію, щодо якої навіть  науковці не завжди могли дати адекватну  відповідь. Так, наприклад, у 1920-роки в окремих регіонах СРСР абсолютно серйозно розглядали варіант використання рентгенівських променів у якості протизаплідного засобу. В інших республіках «науковці» дійшли до думки про «спермовакцинацію»[ii]. При цьому, серед молоді рівень статевого виховання був мінімальним. Наприклад контрацептиви вважалися ледь не «елементом буржуазного розкладання». Це призводило до збільшення кількості абортів у середовищі зовсім юних дівчат. До цього ж додалась і тотальна пропаганда «нового світу», «свободи тіла». Саме з тих часів ведуть свій відлік сумновідомі агітаційні плакати з гаслами «Кожен комсомолець може і повинен задовольняти свої статеві прагнення» та «кожна комсомолка зобов’язана йти йому назустріч, інакше вона міщанка». Усе це дуже посприяло і моральній деградації суспільства. Особливо міського. Цілком нормальним вважалося мати кількох статевих партнерів одночасно. А «убезпечити від небажаних наслідків» допомагала держава. Причому безкоштовно. І звичайно все це не могло не позначитись на демографічній статистиці.

На початку 20-х років країна розгрібала наслідки Громадянської війни та Революції. На околицях Союзу ще точилися бої з антибільшовицькими силами. Всередині країни постійно спалахували селянські повстання. Заново вибудовувалися державні інститути. У таких умовах неможливо було організувати системний підрахунок точної кількості абортів. Тільки з 1924 року радянська влада змогла поступово налагодити якусь статистику по кількості випадків переривання вагітності. У цей же час починають публікувати щорічні дані по абортам. Щоправда інформація подавалась лише по 23 регіонах. Так, наприклад, у столиці Радянського Союзу − Москві станом на 1924 рік було зареєстровано 14 тисяч перерваних вагітностей. У 1927 році ця цифра збільшилась втричі і сягнула майже 46 тисяч випадків за один рік. Загалом, у тому ж 1927 році, кількість абортів у двох найбільших містах країни Москві та Ленінграді майже зрівнялась з числом пологів. А вже у 1934 році лише у Москві на одну дитину приходилось біля трьох абортів на рік. Умовною нормою вважалось 6-8 абортів для жительки міста віком від 30 до 35 років.[iii] Загалом, у 1935 році кількість абортів у РРФСР майже зрівнялась з кількістю народжених (1 392 800 дітей при 1 319 700 лікарняних абортів[iv] ).

Цілком логічним було зростання випадків і по Україні. Число зареєстрованих абортів на теренах УРСР зросло з  149 700 в 1924 році до 242 000 у 1926 році. Загалом, на думку ряду дослідників по всій території СРСР кількість випадків переривання вагітності зросла з  400 000 у 1926 до 1,9 мільйони у 1936 році. Усе це відбувалось на фоні дискусії в наукових колах про доцільність контрацепції. Частина радянських медиків взагалі виступала проти використання протизаплідних засобів, які на їх думку, ведуть до зниження рівня народжуваності та ставлять під загрозу міць країни. Фактично рівень доступу населення до протизаплідних засобів був мінімальним. У 1930 роках влада не виділяла ресурси на виробництво контрацептивів, а у 1936 році прибрала з продажу всі протизаплідні засоби, які ще залишалися на ринку збуту[v]. Правда у тому ж році розпочали будівництво першого заводу з виробництва презервативів, які не могли похвалитись високою якістю.

Однак, з часом, оцінивши масштабні наслідки від вседозволеності, радянська влада поступово вирішує загнати джина назад у пляшку. З 1924 року при підвідділах охорони материнства і дитинства створюються спеціальні «абортні» комісії, до складу яких входять лікарі та члени жінвідділи. Саме вони видавали дозвіл на аборт. Право на першочерговість та пільги отримували працівники фабрик та заводів. Через деякий час було введено табу на переривання першої вагітності, а згодом за аборт починають брати платню. Вартість напряму залежала від загального доходу родини і становила приблизно чверть від усіх прибутків. ПЕРЕФРАЗУВАТИ РЕЧЕННЯ, БО НЕ ЗРОЗУМІЛО ПРО ЩО ТУТ ЙДЕТЬСЯ. Відтепер аборт міг бути здійсненим «виключно в тих випадках, коли продовження вагітності становило загрозу життю або загрожувало важкою шкодою здоров’ю вагітної жінки, а так само при наявності важких захворювань батьків, і тільки в умовах лікарень і пологових будинків». Запровадження таких обмежень, на фоні загальної нестачі знань та засобів контрацепції призвело до ще більш трагічних наслідків у вигляді розповсюдження кримінальних абортів, які нерідко виконувались жінками без медичної освіти, наприклад, за допомогою веретена.

30 січня 1926 року Нарком охорони здоров’я УРСР прийняв циркуляр згідно якого ліквідовувалися «абортні» комісії а їх функції передавались установам охорони материнства та дитинства. За цим же документом Рада соціальної допомоги відповідала за вирішення формальних питань щодо дозволу на аборт за соціальними показниками до трьох місяців вагітності. Подібні закони прийняли і інші республіки Союзу. Фактично ці нормативні акти є першими у світі документами, що дозволяли проведення абортів за соціальними показниками.[vi]

Окрім усього, держава потребувала нових робочих рук та солдатів для майбутніх війн. Тому катастрофічна ситуація з дітовбивством не могла позитивно сприйматись радянським керівництвом. До цього додались мільйонні жертви від Голодомору 1932-33 років. Під час виступу на XVII з’їзді ВКП(б) у 1934 році Йосип Сталін заявив, що темпи зростання населення не відповідають «темпами будівництва соціалізму». Ситуація вимагала рішучого втручання з боку системи. «Нам потрібні люди. Аборт, знищення життя яке зароджується, неприпустимий в нашій державі будівництва соціалізму», − писав «старий більшовик», голова юридичної колегії Верховного Суду РРСФР Арон Сольц. Деякі дослідники бачать у боротьбі з абортами відлуння загальної антимодерністської реакції 30-х років у Радянському Союзі.

27 червня 1936 року було оприлюднено Постанову ЦВК та РНК №44 «Про заборону абортів, збільшення матеріальної допомоги породіллям, встановлення державної допомоги багатосімейним, розширенні мережі пологових будинків, дитячих ясел і дитячих садів, посилення покарання за несплату аліментів». Відтепер, аборти опинились поза законом. За причетність до їх проведення загрожувала кримінальна відповідальність. Дозвіл надавався «виключно в тих випадках, коли продовження вагітності становить загрозу життю або загрожує важким збитком здоров’ю вагітної жінки, а так само при наявності важких захворювань батьків, що передаються у спадок»[vii].

Статистика по абортах у державі була засекречена. Відомо, що в країні була налагоджена індустрія нелегального аборту. Зросла не тільки материнська смертність, а й число випадків дітовбивства.

Після смерті Йосипа Сталіна радянська влада знову декриміналізувала аборти. Головним лобістом прийняття відповідної Постанови стала міністр охорони здоров’я Марія Ковригина. Що цікаво, саме вона під час Другої Світової війни відповідала за міжнародну пропаганду радянського гендерної рівності Антифашистського комітету радянських жінок. Перебуваючи на посаді міністра, під час робочих нарад вона апелювала до проблеми високого рівня смертності серед жінок через нелегальні аборти: «Вони вводять внутриматочно горілку, йод, хну, мило, марганець. Це призводить до порушення діяльності центральної нервової системи і поразок печінки»,  «Більшість жінок після кримінального аборту гинуть в першу добу від сепсису. Ліжок не вистачає, лихоманить хворих кладуть на підлогу». Згодом Ковригиній обмежили доступ до статистичних даних, однак в цілому радянське керівництво прислухалось до аргументів міністра[viii].

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 листопада 1955 року  «Про відміну заборони абортів» було скасовано табу на переривання вагітності з метою «надання жінці права самій вирішувати питання материнства, а також у попередженні шкоди, якої завдають здоров’ю жінки аборти, що проводять поза лікарнями»[ix].

Повна статистика по абортах на теренах СРСР була засекречена до кінця 1980-х років. Вибіркові дані публікували  в роботах ряду дослідників та іноді оприлюднювались у центральних друкованих органах. Також публікувались результати невеликих локальних досліджень. Так, згідно даних демографа Єлизавети Садвокасової у 1959 році рівень абортів складав чотири епізоди в середньому на одну жінку репродуктивного віку[x].

І лише у 90-х роках у Російській Федерації були оприлюднені дані Госкомстату за кілька останніх десятиліть. Цифри вражають. Радянський Союз швидко вийшов на лідируючі позиції у світі за співвідношенням абортів до кількості народжених дітей. Апофеозом «Епідемії абортів» став 1964 рік. По всій країні було проведено близько 5 600 000 операцій. Виконувалось 169 абортів на 1000 жінок репродуктивного віку. Згодом кількість перерваних пологів почала поступово знижуватись. Однак, і в 1970-1980-их, як і у кінці 1980-х років на одну жінку припадало в середньому 3,4 аборти[xi].

Ситуацію з абортами в сучасній Україні звичайно важко порівнювати з радянським минулим. Все таки загальний рівень освіти та доступність сучасних методів контрацепції даються взнаки. Однак, проблема все ж існує.

В минулому році за даними Міністерства охорони здоров’я українки зробили понад 74 606 абортів[xii], що на 60% перевищує показники 2018 року – 46 552.[xiii] Щоправда 10 років тому ситуація була набагато гірша. У 2010 році МОЗ вказували на 180 000 випадків,  екс-міністр охорони здоров’я Василь Князевич округлював ці дані до 200 000.[xiv] Як бачимо, до остаточного вирішення питання ще досить далеко.

[i] Собрание узаконений и распоряжений правительства за 1920 г. Управление делами Совнаркома СССР М. 1943,  с.681..http://istmat.info/node/42778

[ii] Демографическая модернизация России: 1900-2000 (Под ред. А. Вишневского). Москва, Новое издательство, 2006, с 235. http://www.demoscope.ru/weekly/knigi/modern/modernizacija.html

[iii] http://www.demoscope.ru/weekly/2016/0707/tema02.php

[iv] Д.Хоффманн. Взращивание масс: модерное государство и советский социализм, 1914—1939. М.: Новое литературное обозрение, 2018. С 186. https://drive.google.com/file/d/1DnVYZknu8IUd2RShfXZ-KjxixayILcwt/view

[v] Д.Хоффманн. Взращивание масс: модерное государство и советский социализм, 1914—1939. М.: Новое литературное обозрение, 2018. С 185. https://drive.google.com/file/d/1DnVYZknu8IUd2RShfXZ-KjxixayILcwt/view

[vi] Черевко К.О. Норма про кримінальну відповідальність за незаконне проведення аборту. Ісьорико-правовий аналіз. Вісник Кримінологічної асоціації України. 2013. № 5. С 74 http://files.visnikkau.org/200001336-157f91677b/Visnyk5_9.pdf

[vii] http://istmat.info/node/24072

[viii] И. Коваленко …Об абортах в России. “Россiя”, 27 октября 2005 года. http://www.demoscope.ru/weekly/2005/0221/gazeta02.php

[ix] «Ведомости Верховного Совета СССР» 1955 г. № 22, ст. 425

[x] В. Сакевич. Аборт = кривое зеркало демографической политики. Доклад на семинаре в Центре демографии и экологии человека 22 октября 2001 http://demography.ru/xednay/demography/abortions/vs-0.html

[xi] Новоселова Е. Н. Социальные аспекты репродуктивного здоровья женского населения России // Вестник Московского университета.  Серия 18: Социология и політологія. 2018. С.126 https://core.ac.uk/download/pdf/235243645.pdf

[xii] https://ua.112.ua/zdorovie/u-mynulomu-rotsi-ukrainky-zrobyly-bilsh-nizh-74-tys-abortiv-moz-539965.html

[xiii] https://www.unn.com.ua/uk/exclusive/1789664-v-ukrayini-u-2018-rotsi-bulo-zrobleno-ponad-40-tisyach-abortiv

[xiv] https://www.religion.in.ua/news/ukrainian_news/6478-kilkist-abortiv-v-ukrayini-prodovzhuye-padati-ale-yix-utrichi-bilshe-nizh-u-yevropi.html

 

Автор

Андрій Топчій, інформаційний аналітик АССУ