Тема реформування шкільної освіти сьогодні є дуже актуальною, але існує багато різних думок стосовно того, якою має бути українська школа. Одні говорять про необхідність слідувати європейським зразкам, другі — про створення власної системи, треті — лишили б все як є. У спробах знайти найкращий варіант можна легко загратися у нежиттєздатні концепти, а щоб цього не сталося, потрібно тримати контакт з освітянами. Ми вирішили поспілкуватись з молодим вчителем Андріаном Олеговичем, який вчителює у галицькому селі, про життя вчителів та учнів, можливі зміни у системі освіти та які проблеми необхідно взяти до уваги в першу чергу.
Розкажіть трохи про себе: як вирішили стати вчителем, де і на кого вчились, яка ваша діяльність зараз?
З дитинства у мене було багато зацікавлень, окрім музичної школи я любив грати футбол. Було важко поєднувати обидві діяльності, тому я вибрав шлях музики, але футбол все одно до вподоби.
Я вступив до Дрогобицького педагогічного університету ім. Івана Франка на вчителя музичного мистецтва і художньої культури. Магістратуру закінчував як викладач музичного мистецтва та диригент — можу не лише викладати музику, а й диригувати у школі та коледжах. Наразі працюю вчителем музичного мистецтва і мистецтва (художньої культури). Крім вчителювання займаюсь різними проектами, фотографією, та як хобі веду освітній канал в телеграм, де намагаюсь висвітлити свою позицію щодо навчання і виховання.
Що вплинуло на формування вашої позиції як вчителя?
Під час навчання стались відомі листопадово-грудневі події, які змінили хід історії. В цей період я вже цікавився політикою, але заглибитись в неї підштовхнули саме лютневі події. Коли одні на інших кричали ”провокатори!”, я розумів що моє серце разом з тими, хто кидає коктейлі молотова, а не навпаки. Можливо, це говорила в мені юність.
Отже, коли відбувались ті події, я наївно думав, що з революцією у Києві, відбудеться революція в освіті. Нульова толерантність до корупції, якість і можливість для успіху — критерії, які, на мою думку, повинні були бути в університетах. Та змінився тільки курс долара, що вплинув на кількість купюр у хабарі.(Хоча в моєму університеті шаленого хабарництва не було, в порівнянні з іншими).
Веселощі почались після закінчення четвертого курсу. Звичайно я шукав роботу по спеціальності, шукав в районі звідки родом, і там де я вчився. Роботи не було, і я пішов вчитись на магістратуру. Працював в різних сферах. Як охоронцем в одному неприємному місці, так і в театральній сфері.
Позиція вчителя — передати досвід та надати моральний стержень учням, з яким би вони могли йти по життю.
З якими проблемами зіштовхнулись особисто ви, коли вчились у школі та університеті? Ці проблеми існують і сьогодні чи з’явились нові?
Під час шкільного навчання я був надто зайнятий, щоб думати за якісь проблеми. Окрім уроків музики, ріс звичайним середньостатистичним учнем.
Школа, на мою думку, змінилась технологічно, і, можливо, трішки методично, але є проблеми, які мені не дають спокою. Основна проблема школи і університету — це універсаліський підхід до кожного. Наприклад я з подивом розкриваю таланти дітей, яких звикли називати двієшниками. Просто треба знати де “копати” і скільки. Деколи потрібно і пару місяців, щоб побачити алмаз.
Звичайно появились нові проблеми, про які декілька років назад і не здогадувався.
В університеті існує така проблема — вони пишуть все, щоб залучити абітурієнта до навчання, а в реальності люди їдуть «на клубніку» чи «на чехи», бо роботи не має. Університет залучає чим більше студентів для формування більших груп, які впливають на зарплату викладачам. Також можна додати, що деякі факультети на високому рівні, а інші крізь пальці дивляться, як в гуртожитку спиваються діти з сіл. Хоча, це також залежить і від самих студентів. В свій час я ходив з другом в спортзал, коли інші займались пияцтвом та гуляннями. Проблема хабарництва існує, але в одних закладах це дуже поширено, в інших — менше.
Яке загалом ставлення маєте до вітчизняної системи освіти? Які моменти є критичними, а які навпаки є перевагою?
До сих пір не розумію цінностей, на яких базується наша освіта. Єдине, що зрозуміло, це спроби осучаснити, модернізувати, технологічно покращити навчальні заклади. Але питання залишається відкрите — для чого взагалі потрібна освіта? Навчити чи виховати?
У нас радянсько-ліберальна система освіти. Наративи «толерантності» намагаються натягнути на старі приміщення, «рівності» вчать тих, чия зарплата рівна з прибиральниками без освіти. Який авторитет може складати учитель для дитини, якщо її батько заробляє у два рази більше закінчивши на двійки школу, не кажучи про ВНЗ, де він взагалі не вчився?
Сьогодні часто можна почути думку, що наявна система освіти не потрібна: пострадянські програми і норми, відсутність індивідуального підходу, не завжди і не всюди інтегровані технологічні інструменти. Особливо це питання загострилось під час пандемії, коли всі перецшли на онлайн-навчання. То ж, чи потрібна сьогодні та школа, яка існувала до пандемії?
Індивідуальний підхід потрібен обов’язково, але обов’язково лише кваліфікований підхід, а не на рівні “що хочеш, то й роби”. Школа, яка була до пандемії, потрібна, і частково є. Річ в тім, що такі умови, як зараз, дали зрозуміти, що потрібно вміти вчитись самостійно, використовувати техніку для потрібних цілей, але це не розуміють ні діти, ні батьки.
Звичайно, стало важче вчителям подавати матеріал, «контролювати» навчальний процес. Діти розслабляються, і не дуже серйозно сприймають дистанційку.
Школа — це місце для соціалізації дітей та підлітків. Але деякі батьки вважають, що дитсадки та школи мають виховувати дитину і тому самі не звертають належної уваги на свою виховну роль. Які проблеми може спричинити відсутність виховання з боку батьків?
Батьки — це окрема тема для розмови. Якщо взяти причину, то це безвідповідальне сімейне життя, розлучення та виїзд за кордон одного чи двох батьків. Дитсадки та школи не повинні виховувати, а передавати досвід, який не мають батьки. Батькам слід проходити певні «інстанції» перш, ніж створити сім’ю. Їм потрібно пам’ятати, що діти не для фоток в інстаграм і реалізації тих планів, які не спромоглися виконати тато і мама.
Замість тисячі гуртків краще сходіть на рибалку чи заспівайте колискову. Вашому чаду потрібні мама і тато, діти не інструмент, а маленькі люди. Таких «батьків» самих треба вчити і виховувати). Звичайно, повинні бути і психологи, які працюють з батьками, та допомагають їм. Такими можуть виступати священники, якщо це релігійні громади.
На Галичині поширена проблема заробітчанства(навіть чоловіки чи дружини вчителів часто працюють щоб заробити «на хліб»). А виховують дітей бабусі, чи батьки, які мають проблеми з алкоголем. Як знайти контакт з такими? Які «сидять» у фейсбуках і розповідають, які вчителі погані.
В час, коли шлюб має малу вагу, перш за все потрібно відповідально ставитись до нього, і до батьківства повинні готувати та підтримувати молоде подружжя, щоб у дитини не було травм, які в майбутньому потрібно буде лікувати. Тобто, спочатку відповідальний шлюб, потім діти, відповідальність за виховання лежить на батьках. Тим паче, що, зазвичай, саме вони найбільше впливають на розвиток дитини, на їх настанову на життя.
В Україні намагаються інтегрувати європейський досвід, який робить акцент на індивідуальних схильностях дитини, що і визначає її подальший шлях. Зокрема, яскравим прикладом є Німеччина, де існують школи різного формату, а в університет можуть поступити лише випускники гімназій. Нам варто звернути на це увагу чи освіта має лишатись однаковою для всіх?
Потрібно брати не «європейське», «модерне», «сучасне», а ту модель, яка підійде саме українському менталітету, варто створити дух української школи. На даний час найкраще розвинули цю думку такі педагоги, як Ващенко і Вишневський. Перш за все потрібно ставити потрібні запитання: «для чого?», «для кого?», «яким чином?». Тоді ми не будем з сумом дивитись, як інтелектуали виїздять з України, а нас завойовує знову якась сусідня країна.
Українська освіта повинна бути для тих, хто буде розбудовувати цю країну, а не працювати на інші, тим паче на ворогів.
Продовжуючи тему європейської освіти, відразу згадуються різноманітні нововведення на кшталт антидискримінаційної перевірки підручників, тренінги для вчителів на тему толерантності та ЛГБТ, різні факультативні заходи та матеріали про сексосвіту для дітей та підлітків. В медіа це висвітлюється позитивно, та яке реальне ставлення вчителів до цього і головне — як це впливає на школярів?
Сучасні вчителі – лише гайки в великому механізмі. Цим пояснюється радянська свідомість.
Це не лише бажання повернутись в «совок», а покора системі, яка б вона не була. Вчителів в Україні більше 400 000. Чому до сих пір ніхто не виходив на мітинги за підвищення зарплат, чи проти пропаганди ЛГБТ, яка дійсно починає набирати обороти? Школярів зараз називають «здобувачами освіти», не вживаючи слів учень чи учениця. Таким чином ми нівелююм різницю між хлопцями і дівчатами. Питання – для чого?
Дітей вчать, те що вони мають права, дають можливість «лізти на голову» вчителям і це називають «педагогікою партнерства». Діти справді страждають від цього, бо не бачать границь між правами і безладом, між реальністю і вигадкою. А вчитель повинен допомогти увійти в цей жорстокий дорослий світ. Навіть, якщо правда буде жорсткою. І реальність такою, що людина не може бути бджілкою чи оленем.
Нещодавно різні великі медіа писали про опитування, яке досліджувало, чи дискримінують ЛГБТ-підлітків на основі їхньої гендерної ідентичності та сексуальної орієнтації. І питання в тому, чи доцільно по відношенню до дітей говорити про гендерну ідентичність та сексуальну орієнтацію? Чи дійсно підлітки все частіше зараховують себе до ЛГБТ?
ЛГБТ-підлітки — це вигадане поняття. ЛГБТ — це організація, діти — це діти. Це так само, якби сказали, що існують діти-ультраправі, чи діти-центристи. Цим абсурдним поняттям ЛГБТ намагаються залучитись підтримкою дітей, які бажаються самовиразитись, і, звичайно, мають конфлікти з батьками у цьому віці. Відомо, що психосексуальна поведінка може формуватись і по закінченню школи, в кожного це по різному, тому розмови про ЛГБТ-підлітків — це абсурд та маніпуляція. Якщо є схильності до своєї статі у дітей підліткового віку, то краще звернутись до психолога і з’ясувати причину даної поведінки, можливо це причина психологічної травми, яку все легше «заробити» у сучасному світі, зокрема через інтернет-ресурси.
Дітям властиво виділятись, і вони шукають такої можливості. Спочатку це були емо, готи, скінхеди та інші субкультури, тепер це — ЛГБТ. Тільки попередні не мали такої фінансової бази і підтримки з-за кордону.
Які ще існують деструктивні тенденції у шкільному середовищі, на яке не прийнято звертати увагу, і з чим це пов’язано?
В сучасній школі дуже бояться булінгу та «агресивоної» чоловічої поведінки. Зауважив, що цькування проявляється найчастіше в дівчат та в соціальних мережах, про що свідчать останні дослідження в США. Дівчата надто емоційні і можуть наробити дурниць, тому батькам і вчителям варто уважно слідкувати за їхнім станом. Хлопці проявляють свою маскулінність у бійках та у боротьбі, найкраще — це дати їм можливість зайнятись контактним видом спорту та підтримувати їхній фізичний розвиток. Подавлення призведе до таких ситуацій, де хлопець «зривається» і безрозбірливо рострілює однокласників в класі, або також є можливість суїциду. Не компетентність жахає – тому що зараз прийнято вважати, що саме агресивна поведінка несе за собою трагічні події, хоча все таки це її подавлення.
Одним з контраверсійних питань, яке розділяє суспільство, є також впровадження християнської етики у школі і взагалі ознайомлення школярів з різними релігіями та їхніми догмами. Акцент ліберальної громадськості робиться на світськості нашої держави. Але чи дійсно варто виключати релігію з освітнього процесу у секулярному суспільстві?
Як би не розказували ліберали про світське суспільство, християнство є невід’ємною частиною нашої культури. Саме на християнських цінностях ми аналізуємо поняття «добра» і «зла». Через хрещення Русі, «братські школи» та молитви повстанців ми звершували свою державність. На східних теренах України точиться війна і саме капелани надають нашим воїнам духовну підтримку і опору. Врешті-решт, Європейська цивілізація просякнута духом Христа, а не ліберальним фаст-фудом. Чи потрібні ще аргументи нам, українцям, одному з найбільших європейських народів?
Християнську етику повинні викладати знавці християнства, а не вчителі інших сфер.
Дехто любить посилатись на Конституцію України. Так, нав’язування не повинне бути у школах, ми ж не комуністи чи ЛГБТ, але як сказано в преамбулі, розвивати державу «усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями…».
В наші дні також популярна тема СТЕМ і дівчат: проводяться різноманітні кампанії та заходи, які залучають дівчат до сфери точних наук і технологій — засіб боротьби з «гендерними стереотипами в освіті». З ваших спостережень, чи дійсно існує умовний поділ на дівчат-гуманітаріїв та хлопців-технарів і чи потрібен дівчатам додатковий стимул, якщо вони тяжіють до точних наук?
Стимулів ніяких не потрібно, просто давати можливість розвиватись природним способом. Онтологічно зумовлено що жінки і чоловіки різні. На даний час немає ніяких труднощів дівчині стати математиком чи інженером, а хлопцеві працювати вчителем мови.
Тут існує поділ на компетентності. Одні люди більш компетентні, інші – менш. Якщо ви викликаєте до дому сантехніка, ви оцінюєте його, як хорошого спеціаліста, а не як хлопця чи дівчину. Те, що жінок в цій сфері менше не означає що їх туди не «пускають». Бажання «зрівняти» чоловіків і жінок— це чиєсь хворобливе бажання зробити чоловіків більш фемінними, і навпаки. Це зовсім не відкриття нових можливостей.
Ці тенденції певною групою вважаються слідуванню європейської якості освіти. А чи відбуваються якісні зміни в середовищі самих освітян? Чи покращують умови праці, підвищують зарплати? Які взагалі настрої в середовищі вчителів?
Знову ж таки, в освітній сфері більшість жінок, бо там відносно легші умови праці, та мала зарплата, через що чоловіки працюють в інших, більш оплачуваних сферах.
Смішно, коли з січня «підвищили» зарплати. Тепер у вчителів мінімальна зарплата, думаю, вони можуть гордитись). Звичайно, коли ти працюєш роками, звикаєш і боїшся втратити те, що хоча б є, то «терпиш» такі умови і працюєш далі. Такі мізерні кошти пояснюють малою кількістю годин на тиждень, але забувають додати, що вчителі працюють позаурочно, і часом до пізньої години вечора.
Як створювати і утримувати сім’ю — для мене залишається загадкою.
Європейська освіта — це європейська зарплата, і соціальний захист. А по якості навчання вчителі, особливо молоді, викладаються на всі 300%. Тільки батьки та держава цього не цінує.
Питання реформування системи освіти вже не перший рік є однією з найбільш обговорюваних. Яке ваше бачення як молодого фахівця на подальший розвиток освіти в Україні? Які зміни першочергові, від чого потрібно відмовитись і що насправді потрібно освітянам і школярам сьогодні?
«Модернізація», «реформи», «інновації» — як би ми гучно не кричали про «зміни», це всього лише політичні гасла, а не реальні кроки. Потрібно ставити правильні запитання, цим ми зекономимо час і збережемо себе від можливих проблем. Для школярів потрібні, перш за все, батьки, які люблять і опікуються ними, які допомагають і виховують їх. Школа — це місце, де діти можуть розвинути свої навички і соціалізуватись. На мою думку, краще би підійшли спеціалізовані школи, де діти поглиблено вивчали те, до чого найбільш схильні. Це б оптимізувало всю систему, та дало можливість дітям спілкуватись у колі однодумців.
Коли ми все беремо загально і посередньо, ми зменшуємо якість самого освітнього процесу.
Також, я за роздільний тип навчання, де дівчатка зможуть проявити свою жіночність, а хлопці — маскулінність. Звичайно в таких класах повинні відповідно навчати чоловіки — юнаків, а жінки — дівчаток, щоб краще розуміти один одного, та передавати свій досвід. А він у чоловіка і жінки відрізняється. Розділення скоріш за все робити у підлітковий період. Таким чином атмосфера у класах буде спокійніша, а наставники краще зрозуміють проблеми молодих людей.
Це все здається утопією, але якщо розібратись тут є здорове зерно, на відміну від «квір» теорій та «гендерної рівності».
Чиновники дерибанять гроші замість розвитку освіти, а освітяни мовчать. Потрібно підвищувати зарплату та проводити фінансові конкурси для заохочення вчителів і учнів краще себе проявляти (не просто робити для галочки). Також, залучати більше чоловіків до вчителювання, оскільки більшість вчителів — жінки, що має негативний вплив на зростаюче покоління(у час коли діти ростуть без батьків).
Поки працюють лише ЛГБТ, які через освітні проекти, як «Всеосвіта», «НУШ» помалу заходять через «толерантні марафони» та ті ж «інновації». В нас повинна бути хороше статеве виховання у школах, щоб пріоритетом для дітей було знання та розуміння себе, а не вибір між моралізаторством та ЛГБТ.
Не може дитина в 7 класі робити камінгаути, оскільки вона ще не є фізіологічно і психологічно сформована. Для неї це гра, тому коли одні дорослі підтримують такі речі, дитина думає, що це нормально. Тому такі речі взагалі повинні каратись законом, як втручання в життя дитини .
Я посилаюсь на праці Г.Ващенка, де йшлось про Служіння Богові і Батьківщині. На мою думку, це найбільш оптимальний варіант для української системи освіти і виховання. Ніякі матеріальні блага не зроблять людину щасливішою, якщо вона не буде мати цінностей і мети у своєму житті, така позиція є органічна для людини і громадянина України.
Якщо до освіти так ставляться, знову ж таки варто поставити запитання: «для чого вона»?, «для кого»?, і взагалі — «куди ми йдемо»?
Маю надію на молоде покоління, яке енергійне і не засмічене дорослими стереотипами про «рівність» , та має нульову толерантність до тих, хто хоче їх ввести в оману.
Розмову проводила Анастасія Уразбаєва