В Україні тривають гострі баталії навколо питання гендерного виховання у закладах початкової освіти. Ще на початку року суспільство активно обговорювало глобальні плани вже екс-міністра освіти та науки Анни Новосад про «гендерно-нейтральне» виховання дітей у школах та введення дисципліни з «сексуального виховання». Їі прихильники з ЛГБТ та інших грантожерських організацій були більш відвертими та відкрито говорили про необхідність гендерної освіти ледь не з початкових класів.
Лобісти введення нової дисципліни зазвичай апелюють до захисту прав чоловіків і жінок. Реальність виглядає дещо інакше. Під виглядом боротьби за «добру справу» гендерна ідеологія пропагує відкидання самого існування фактору природної статі. Натомість дітей змалку привчатимуть до приналежності людей до сотень гендерів, серед яких гомосексуальний чи транс гендерний вже вважатимуться ледь не найбільш консервативними. І нібито дитина змалку зможе обирати до якого з сотень різновидів своєї статі вона належить.
А тим часом наші сусіди по західний бік кордону остаточно обрали рух у зовсім протилежному напрямку. Ще у червні цього року парламент Румунії підтримав поправки до Закону про освіту. Згідно рішення депутатів у школах, університетах та ряді інших навчальних закладі заборонено «пропагувати теорії та погляди на гендерну ідентичність, згідно із якими гендер відрізняється від біологічної статі». Окрім того парламентарі ухвалили і інші зміни до закону. Відтепер учнів не мають права примушувати відвідувати уроки статевого виховання без згоди батьків. Також на державному рівні заборонено освітнім закладам будь-яку наукову чи дослідницьку діяльність у сфері гендерних питань. Навіть на рівні наукових робіт, дисертацій чи інших досліджень у даному напрямку. Згодом рішення парламенту було підтримано і президентом Румунії Клаусом Йоханіссом.
Ліво-ліберали та культурні марксисти розгорнули масову істерію з метою змусити керівництво держави відмовитись від вищезгаданих змін до законодавства. Вони оголосили подібну законотворчість «кричущим прикладом втручання в освіту і вільне самовираження». Було фактично розгорнуто неприкрите цькування з боку ліберальних ЗМІ та ЛГБТ організацій.
Згодом до протестів долучились і ліва частина освітян. Так, наприклад, Бухарестський Університет, який є найбільшим освітнім закладом Румунії, піддав гострій критиці законопроект про гендерну освіту. Таку ж позицію зайняло чимало викладачів, шантажуючи владу відмовою виконувати рішення парламенту. Що вже казати про різноманітні грантоїдні організації, найбільш помітною серед яких проявила себе Національна спілка студентських рухів Румунії. На фоні гучної піар кампанії по країні почали розповсюджуватись чутки що президент Клаус Йоханісс врешті-решт ветує «скандальний» законопроект.
Доречі, у своїй нещадній критиці «захисники прав людей» замовчували розповідати про інші положення цього «страшного» закону. Саме він змушує Міністерство освіти Румунії забезпечити кожного студента та викладача ноутбуком чи планшетом, які мають доступ до мережі Інтернет. На вимогу останніх, звичайно. Однак, цей аспект не вписується в розпіарену картину про повернення освіти та науки країни у темне середньовіччя.
Та все ж таки, як бачимо, можновладці не піддалися на провокації та виступили згідно побажань переважної частини населення країни. Варто зауважити, до подібних дій владу держави спонукала підтримка Румунської православної церкви, яка займає досить потужні позиції у консервативному суспільстві країни.
Раніше подібні закони було ухвалено і на територіях сусідніх Угорщини та Польщі. І нікого не схвилював той факт, що усі три вищезгадані країни є членами толерантного Європейського Союзу. Чи не цінностями та вимогами саме цього транснаціонального об’єднання шантажують українців, вимагаючи дозволити пропаганду «гендерної ідентичності» у школах країни? Окремо пригадаємо сумнозвісну Стамбульську конвенцію.
Україна є країною зі своєю історією, традиціями та культурою. На засадах міцної родини та традиційних сімейних цінностях наш народ зміг пережити та вистояти у найскрутніші роки поневолення та геноциду. Переважна більшість українців й досі не сприймає західні псевдотеорії про гендерні розбіжності інакші як статеві. Чи маємо ми ламати людей через коліно заради чергового гранту? Східноєвропейські країни змогли вистояти перед тиском на родину з боку ЛГБТ організацій. А ми?
Автор
Андрій Топчій, інформаційний аналітик АССУ