Статевий диморфізм у контексті проблеми творчості

Статеві відмінності завжди були складною і суперечливою темою. У сучасному світі ця тема є ще й політично заангажованою. Питання взаємозв’язку приналежності до певної статі та творчого потенціалу викликає ще гострішу полеміку, оскільки творчість є недостатньо визначеним поняттям, яке складно визначити абсолютно об’єктивно.

Людина – єдина з живих істот, яка від народження має закладені здібності до творчої діяльності. Альберт Ейнштейн стверджував, що усе велике та натхненне створене індивідуумом, який може вільно працювати. Питання як впливають на розвиток особистості біологічні й соціокультурні чинники залишаються гостро дискусійними. Зокрема, розглядається відмінність творчого здобутку між чоловіками і жінками.

У сучасних наукових працях наголошується, що людина в своїй діяльності має характеризуватися як людина творча і креативна. В освітніх документах наголошується на завданні формувати творчих особистостей.

Вивчення особливостей креативності особистості неможливе без розуміння відмінності між жінками та чоловіками в контексті статевого диморфізму. Чоловіки і жінки розрізняються за низкою морфологічних характеристик, і це не може не впливати на особистість в різних аспектах її життя. Та чи є ці відмінності критичними? Чи може приналежність до певної статі говорити про рівень схильності до творчості, про більшу чи меншу міру наявності творчих задатків?

Розбираючи проблему природи творчості, перш за все варто зазначити давно зафіксоване в літературі розуміння творчості в широкому та вузькому сенсі.

В Енциклопедичному словнику Брокгауза та Ефрона широкий сенс має назву “прямий”, а вузький — “загальноприйнятий”. Творчість — в прямому сенсі — є творення нового. В такому значенні це слово могло бути використаним для всіх процесів органічного та неорганічного життя, бо життя — ланцюжок безперервних змін і все, що оновлюється і зароджується в природі, є продуктом творчих сил. Але поняття творчості передбачає особисте начало і відповідне йому слово вживається переважно в застосуванні до діяльності людини. В цьому загальноприйнятому сенсі творчість — умовний термін для позначення психічного акту, виражається у втіленні, відтворенні або комбінації даних нашої свідомості, у (відносно) новій формі, в області абстрактній думки, художньої та практичної діяльності [3]. Тепер як у нашій, так і в зарубіжній літературі творчість зводиться до вузького розуміння.

Пономарев Я. А. визначає творчість як  процес і результат створення людиною чогось суб’єктивно чи об’єктивно нового і цінного [15, с.10].

На думку Міщихи Л.П., творчість — це основний засіб до тривалого самовиразу, до ефективної самореалізації, до успішного самозбереження [14, с.7].

Творчість – це найвища форма людської життєдіяльності, що зароджується у трудових процесах, при активному функціонуванні мислення і почуттів [14, с.8].

Філософський енциклопедичний словник дає наступне визначення: “Творчість – продуктивна діяльність за мірками свободи та оновлення, коли зовнішня детермінація людської активності змінюється внутрішньою самовизначеністю. Елементи творчості притаманні людській діяльності взагалі, але як окремий різновид діяльності творчість характеризується продукуванням нових результатів” [20].

Отже творчість проявляється в житті людини, коли вона не автоматично виконує певні дії, але вносить щось нове, з глибин свого серця. Це призводить до нових результатів, розширює людські можливості у вирішенні, на перший погляд, звичайних задач. Привносячи нові елементи, людина здатна змінювати стандартні, звичні для неї, концепції. Не завжди просто абстрагуватися від шаблонного стандарту та знайти альтернативні рішення. Здатність до творчого підходу робить людське життя більш повноцінним і наповненим нових можливостей.

Представники гуманістичної психології розглядають творчість як спосіб життя людини (а не тільки як вирішення конкретних завдань), а людина – як творець власного життя (Е. Фромм, Г. Олпорт та ін.). Еріх Фромм, наприклад, визначає творчість як здатність “дивуватися і пізнавати, вміння знаходити рішення в нестандартних ситуаціях, це націленість на відкриття нового і здатність до глибокого усвідомлення свого досвіду” [13, с.19].

Творчість є результатом творчого мислення, творчого ставлення, творчого пошуку. З огляду на це, завданням виховання стає розвиток творчих здібностей, а отже, креативності.

Креативність (від латин. creo – творити, створювати) – здатність творити, здатність до творчих дій, що зумовлюють нове незвичне бачення проблеми чи ситуації [17, с.33].

Креативність (за психологічним словником) – це творчі здібності індивіда – здатність породжувати незвичні ідеї, відхилятися від традиційних схем мислення, швидко вирішувати проблемні ситуації. Характерна готовністю до продукування принципово нових ідей і входить до структури обдарованості як незалежний фактор [19, с.308].

Доснон О. наголошує, що креативність постає як ансамбль характеристик, які має кожна людська істота, здатних розвиватися і надавати можливість їх власнику думати незалежно, гнучко, з уявою. Які б не були розбіжності, які можна встановити, креативність властива всім індивідам [10, с. 46].

Отже, креативність, яку ми розглядаємо як здатність до варіативності і творчість як процес, виступають тими факторами, які сприяють становлення повноцінного шляху розвитку особистості й комфортне існування її в соціальному середовищі.

Протягом століть людина досліджувала психологічні відмінності між статями, які є біологічно обумовленими. Те, що на психологію і поведінку людини впливають гормональні, нейроанатомічні та морфологічні статеві особливості, не викликає сумніву.

Коли ми говоримо про поведінку людини, слід враховувати відмінності між статями, які закладаються на перших етапах формування особистості. Вже на сьомому тижні вагітності організм за підтримки гормонів починає формуватися за жіночим або чоловічим типом. Маленька Y-хромосома здатна перегорнути весь напрямок руху розбудови тіла. Ген SRY, який розташований на Y-хромосомі, перемикає процеси, налаштовуючи їх на формування особистості чоловічої статі, а за його відсутності — формування відбувається за жіночим типом.

Стать – це біологічно зумовлений поділ біологічних організмів на чоловіків та жінок (для людини) та самців та самиць (для тварин). Це морфофункціональна характеристика організму, за якими ми можемо відрізняти самців від самок. І головними відмінними особливостями різностатевих організмів – репродуктивні особливості й властивості.

Бутовська М.Л. зазначає, що стать формується генами, які визначають статеве диференціювання організму, гонадами (статевими залозами), статевими гормонами, внутрішніми та зовнішніми геніталіями. До біологічних характеристик відносять також статевий диморфізм структур тіла, зокрема, нейроанатомію мозку [4, с.1].

Під час акту запліднення виникає генетична стать, яка залежить від сперматозоїда. Генотип, у свою чергу, обумовлює виникнення гонадної статі. При цьому формується будова статевих залоз (яєчків і яєчників) і потім, як наслідок, виникає гаметна стать, яка характеризується здатністю статевих залоз продукувати сперматозоїди і яйцеклітини та виробляти специфічні чоловічі і жіночі статеві гормони, що, у свою чергу, утворює гормональну стать [9, с.91].

Статевий диморфізм (грец. di, від dis — двічі і morphe — форма) — морфологічні та психофізіологічні відмінності між особинами, зумовлені їх належністю до різних статей. Це різниця в морфології між чоловічими і жіночими членами одного і того ж виду. Статевий диморфізм включає в себе відмінність в розмірах, забарвленні, структурі тіла між статями, а також поведінкові та когнітивні відмінності.

Дослідники статевого диморфізму А. Ерхард і Х.-Ф.-Л. Майєр-Бальбург розрізняють наступні автономні виміри диференціації:

1) Статева ідентичність — первинна ідентифікація індивіда з тією або іншою статтю. У цьому процесі беруть участь самосвідомість і самокатегоризація.

2) Статеводиморфічна поведінка — поведінка, пов’язана зі статтю (хлопчики грають у силові ігри, дівчата — з ляльками, представники різних статей по-різному турбуються про власну зовнішність тощо).

3) Статеві відмінності в когнітивних (пізнавальних) процесах, швидкості психічних реакцій, інтелектуальних здібностях та ін.

4) Статева орієнтація — сексуальний потяг до представників певної статі [9, с.98].

Жінки в порівнянні з чоловіками мають меншу вагу, менший кровоток, менший розмір органів і черепних кісток У дорослих чоловіків об’єм м’язів становить більше ніж 40% маси тіла, а у жінок — тільки 36% [7, с.35]. Вага мозку у чоловіків — 1385 г, а у жінок — 1265 г. Але різні частини мозку не мають прямої пропорційної залежності.

Місцем, в якому відбувається мистецьке сприйняття, відбір і репрезентація, є наш мозок. Це механізм творчості й основа культурного таланту. Ряд досліджень свідчать про те, що здебільшого вже з перших днів життя дитина концентрує увагу на об’єкти, які приваблюють представників саме тієї статі, до якої належить дитина.

Дік Сааб в своїй книзі “Наш творчий мозок” стверджує, що біологія накопичила велику кількість експериментальних і клінічних даних про програмований вплив Y-хромосоми та чоловічого гормону тестостерону на розвиток мозку хлопчиків у другій половині вагітності. На молекулярному рівні мізки хлопчиків і дівчаток відрізняються саме на цій фазі. Характерні для певної статі чи групи відмінності багатьох структур мозку та способів поведінки між чоловіками й жінками добре задокументовані. До цього варто додати, що жодна особа не має суто чоловічого чи жіночого мозку, а, відповідно, й поведінки, – натомість має в розпорядженні унікальну мозаїку з більшою чи меншою мірою чоловічих або жіночих характеристик. То ж, діапазон сексуальної диференціації систем мозку в межах кожного індивіда гідний подиву [16].

Дослідження останніх десятиліть свідчать, що статеві відмінності ігрової поведінки дітей зумовлені найперше взаємодією між статевими гормонами та клітинами мозку, які формуються. Рівень тестостерону у дітей протягом перших шести місяців після народження корелює з ігровою поведінкою у віці чотирнадцяти місяців. У хлопчиків, які бавилися лялькою, виявилася негативна кореляція до рівня тестостерону, а в дівчаток, які гралися машинками, – позитивна. Усі ці спостереження підтвердили значний вплив статевих гормонів на раннє формування мозку дитини, ефект, який у дивний спосіб знаходить вираження у грі [16].

Розбираючи вплив статевого диморфізму на здатність людини творити, варто розглянути і психологічно-емоційну складову відмінностей між чоловіками і жінками. Геодакян виокремлює особливості психологічної диференціації за статевою ознакою. Психологічний статевий диморфізм проявляється в багатьох сферах: різні здібності й нахили чоловіків і жінок, різна професійна придатність і професійна спрямованість, різна здатність до навчання і рівень кмітливості [7, с.39].

С.В. Ковальов зазначає, що у 1,5-2 роки проявляється схильність хлопців до перетворюючої діяльності, на той час як дівчата воліють проявляти активність у встановлених межах. Хлопці намагаються проаналізувати внутрішні механізми і зрозуміти сенс явищ, дівчата ж звертають увагу на якість та користь об’єктів.

М. Костік і Е. Хілгард виявили перевагу осіб чоловічої статі серед випускників шкіл і студентів в переносі навчання (застосування знань і вмінь в нових ситуаціях). Свіні виявив значну перевагу чоловіків в “переструктуризації”, тобто відмові від початкового підходу та організації фактів “по-новому”. Г. Осовська, Л. Цвєткова й Т. Яничева вивчали креативність молодших школярів (8-9 років) обох статей. Автори встановили, що високий рівень креативності мали 45 % хлопців та 20 % дівчат; в той час низький рівень був у 50 % дівчат та 23 % хлопців [11, с.39].

Дослідження Форіші підтвердило, що креативна продуктивність корелювала з маскулінністю, а креативні здібності – з фемінністю [12, с.191-192].

Креативність має вплив на властивості особистості. Креативні хлопці легше переносять критичне судження, проявляють більшу дружелюбність, емпатійність, сприймають іншу особистість як цінність. У дівчат кореляція між креативністю та особистісними якостями виражені слабше. За даними Г.Осовської, за наявності високого рівня креативності і у хлопців, і у дівчат, дівчата менш тривожні, ніж хлопці.

Доведено, що ліва півкуля “відповідає” за використання знакової інформації – читання, рахунок, мова. Вона дає можливість людині аналізувати предмети і явища, розчленовувати їх на окремі елементи і складові логічні ланцюжки, опираючись на логіку і понятійне мислення. Права ж півкуля, навпаки, оперує більше образами, ніж знаками. Замість аналізу вона схильна до синтезу, тобто створює можливість одномоментного “схоплювання” взаємозв’язків різних властивостей предмету і їх взаємодію з властивостями інших предметів. Вона дозволяє побачити об’єкт одразу в декількох смислових площинах і забезпечує цілісність сприйняття, спираючись на практичний досвід людини. Якщо ліва півкуля більш тісно пов’язана з абстрактно-логічним мисленням, то права півкуля – зi сприйняттям чуттєвої інформації і особливо тісно пов’язана з емоційними підсвідомими процесами [2].

Отже, коли б у людини не було “правопівкульної” здатності схоплювати величезну кількість неусвідомлених зв’язків між предметами і явищами фізичної і соціальної дійсності, то не було б можливості для творчого розвитку уявлень про світ в цілому, не вдавалась би ні наукова, ні художня творчість, що зрештою призвело б до зупинки прогресу. Обидві півкулі функціонують у тісному взаємозв’язку, але в залежності від конкретних умов може скластися відносне домінування ліво- чи правопівкульного мислення.

Отже, більшість наукових досліджень підтверджують факт статевого диморфізму людини. Разючим є діапазон сексуальної диференціації. Однак в питаннях творчого потенціалу важко вивести остаточну формулу задатків на основі статевої приналежності, оскільки кожна особистість народжується з власним набором чоловічих або жіночих характеристик. Структура мозку, яка має статеві відмінності, не є однаковою і відрізняється певними особливостями відносно кожного індивіда окремо.

Важливість формування творчої особистості, яке висуває сучасний світ, покладає відповідальність на дорослих за розвиток креативних задатків у підростаючого покоління. І головне місце в цьому процесі займає самостійність, яка пробуджує в дитині творчу жилку і вчить знаходити незвичні рішення.

 

Список використаних джерел:

  1. Абраменкова В. В. Половая дифференциация и межличностные отношения в детской группе / В. В. Абраменкова // Вопросы психологии. – 1987. – № 5. – С. 70–78.
  2. Аршавський В., Ротенберг В. Право на полушарный образ мыслей //Человек.- 1991.- N4.
  3. Батюшков Ф. Д . Творчество. — «Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона», 1901.
  4. Бутовская М. Л. “Антропология пола”. Фрязино: Век2, 2013. — 256 с.
  5. Василькевич Я.З. “Прояв статевих відмінностей у структурі креативності школярів.” // Збірник наукових праць К-ПНУ імені Івана Огієнка, Інституту психології імені Г.С.Костюка НАПН України. Aksioma, 2015. – Р. 100–109
  6. Вестер К. “Життя до народження. Біологічна містерія”. — Київ: Форс Україна, 2019. — 192 с.
  7. Геодакян В.А. “Два пола. Зачем и почему? Эволюционная теория пола В.А. Геодакяна.” —  Москва, 2012. — 262 с.
  1. Геодакян В.А. “Половой диморфизм”/ В. А. Геодакян // Биол. журн. Армении. – 1986. – Т. 39. – С. 823–834.
  2. Діденко С.В. “Психологія сексуальності і сексуальних стосунків: Навчальний посібник”. — К.: Інститут післядипломної освіти Київського національного університету імені Тараса Шевченко. 2003 — 321 с.
  3. Доснон О. “Развитие креативности: креативность и обучение: когнитивное обучение: современное состояние и перспективы”. — М.: Изд-во института психологии РАН, 1997.
  4. Ильин Е. П. “Дифференциальная психофизиология мужчины и женщины”. — СПб.: Питер, 2003. — 544 с.
  5. Ильин Е.П. “Психология творчества, креативности, одаренности”. — Питер; СПб.; 2009. — 434 с.
  6. Карпенко Н. А. Психологія творчості: навч. посібник / Н. А. Карпенко. – Львів: ЛьвДУВС, 2016. – 156 с.
  7. Міщиха Л.П. “Психологія творчості. Навчальний посібник.” — Івано-Франківськ: Гостинець, 2007. — 448 с.
  8. Пономарев Я. А. “Психология творчества”. — Наука; Москва, 1976. — 304 с.
  9. Сааб Дік “Наш творчий мозок”. — Клуб сімейного дозвілля; Харків, 2017. — 640 с.
  10. Ткаченко Л.І. “Креативність і творчість: сучасний контент” // Освіта та розвиток обдарованої особистості. — 2014. — № 9-10 (28-29). — 32-35 с.
  11. Ярушина Т.А. “Вікові та статеві особливості креативності у підлітковому віці.” // Вісник Дніпропетровського університету ім. Альфреда Нобеля. Серія “Педагогіка і психологія” . 2011. № 2 (2)
  12. Словарь психолога-практика / Сост. С. Ю. Головин. 2-е изд., перераб. и доп. — Мн.: Харвест, 2003. — 976 с.
  13. Філософський енциклопедичний словник / НАН України, Ін-т філософії ім. Г.С. Сковороди. – К.: Абрис, 2002. – 742 с.
  14. Baer J. Gender differences // Encyclopedia of creativity / M. A. Runco, S. R. Pritzker (Eds). – San Diego et al.: Academic Press, 1999. Vol. 1. P. 753–758.
  15. Teresa Artola “Sex differences in creativity Evaluation of creativity in relation to sex differences: Are creativity measures biased?” //Conference Paper (PDF Available) · July 2010
  16. https://www.researchgate.net/publication/275209476_Sex_differences_in_creativity_Evaluation_of_creativity_in_relation_to_sex_differences_Are_creativity_measures_biased

 

Автор 

Марія Єршова, педагог, психолог, тренер зі статевої та сексуальної грамотності