З давніх давен людина почала прикривати своє тіло — спочатку шкірами убитих заради їжі тварин, пізніше — спеціально виготовленим з тканин.
Учені вважають, що людина почала це робити через температурні перепади, особливо під час міграцій до інших регіонів. Власного волосяного покриву не було достатньо для того, щоб зігрітись в умовах раптово понижених температур. Володарі кращого хутра, фактично, були кращими мисливцями. Так шкіри в якості одягу набули статусного значення. З часом одяг набув ще більшого — культурального значення, охопивши різні верстви і ставши виключно людською рисою.
Виготовлення різноманітного текстилю і процес його виробництва широко представлений у мистецтві. Згадки про це, а також про торгівлю тканинами і їх використання для виготовлення одягу та про значення самого одягу, зустрічаються у багатьох давніх літописах і документах. Яскравими прикладами таких літописів є християнська священна книга Біблія та ісламські Коран і Хадіси. Втім, відображений у письменах чи ні, одяг є темою, яка стоїть окремо в будь-якій культурі і має велике значення для кожного суспільства. Для племен у жаркому кліматі, де одяг як такий не є актуальним, його місце займають прикраси — намиста, браслети, головні убори, зачіски.
Окрім загального сакрального значення, одяг наділяють «жіночими» та «чоловічими» якостями. Наприклад, сарі — це особливий одяг для жінок, а дхоті — одяг чоловіків в Індії. Те саме ми зустрічаємо на Ближньому Сході, у Європі, серед аборигенського населення Північної та Південної Америки, в Азії — на усіх континентах. При цьому жіночий одяг зовні разюче відрізняється від чоловічого. Сюди ж додаються не менш строгі правила щодо зовнішнього вигляду голови: в одних народів заведено, щоб чоловіки носили бороди і вуса, а волосся на голові коротко стригли, в інших — навпаки; натомість жінкам приписано мати довге волосся на голові і часто покривати її хусткою чи іншою тканиною. Таким чином виходить, що фігуру жінки можна відрізнити від чоловічої навіть здалеку, навіть у напівтемрві, навіть навпомацки.
Протягом дуже довгого часу — тисячоліттями — це було також сакральним питанням і засобом табуювання: чоловікам заборонялось носити жіночий одяг, а жінкам — чоловічий. Порушення цього правила жорстоко каралось, тому що жінка, одягнена як чоловік, сприймалась як чоловік, а чоловік в жіночому одязі сприймався як жінка, що явно суперечило їх біології і соціальним функціям. Нариклад, у Біблії говориться: «Жінка нехай не зодягається як чоловік, а чоловікові не подоба вдягатись у жіночу одіж: се бо гидота перед Господом, Богом твоїм, коли хто се чинить» (Повторення закону 22:5). А в ісламському хадісі, який передали аль-Бухарі (5885), Абу Дауд (4093), ібн Маджа (1904) та ібн Аббас, говориться: «прокляті Аллахом є ті чоловіки, що уподоблюються жінкам, і прокляті ті жінки, які уподоблюються чоловікам.»
Фактично, як бачимо, одяг набув не лише функціонального, але й символічного значення, а табу несе в собі одну важливу ідею — якщо ти народжуєшся зі статевими органами певного типу, то є його представником — ти або чоловік, або жінка, третього не дано. Природа не терпить плутанини, усе зайве і неефективне відмирає, тому найкращим показником ефективного пристосування у людини є поєднання жінки з чоловіком (доречі, це найменше соціальне утворення і найефективніше). Одностатеві союзи не дають потомства і прирікають людство як вид на вимирання. Це очевидний факт біології. Цікавим залишається той нюанс, що табу на носіння одягу протилежної статі набуло вищого значення — божого повеління, яке, фактично, відображає архіважливість цього атрибуту людського життя.
В той же час людьми давно був підмічений ефект, який в науці називається імпринтингом. Його значення полягає в тому, що юна особина (будь то тварина, чи людина) копіює поведінку старшої особини, щоб засвоїти ефективні норми поведінки для підвищення своїх шансів у виживанні. Якщо якісь форми поведінки розмежовуються за статевою ознакою, то юна особина так само співвідносить свою поведінку з особиною своєї статі і вчиться відрізняти іншу стать — за формами поведінки і зовнішніми формами. І ось тут одяг грає рішаючу роль: хлопчики вчаться орієнтувати свою статеву поведінку відносно дівчат, а дівчата свою — відносно хлопчиків. Для чоловічого механізму збудження надважливою є форма, її споглядання і дотик до неї — прояв роботи зовнішніх подразників. Так суто жіночий одяг стає тригером для чоловічої статі. І наші предки — з якого б роду-племені вони не були — дослідним шляхом виявили ці дуже важливі особливості поведінки людини, в тому числі сексуальної.
Іншими словами, правило носіння одягу своєї статі допомагає ідентифікувати себе з певною статтю і транслювати протилежній статі сигнал відповідності, тобто приблизно таку думку: «Я хочу продовжити свій рід. Для цього мені потрібна пара — представник іншої статі. Хто Я в цій парі? Якщо я чоловік (відповідно до біологічного статусу), то мені підійде жінка. Тому для того, щоб вона могла розпізнати в мені чоловіка, як потенційного партнера для тих самих цілей, то мені слід вбиратися отаким-то чином, щоб не сплутати мене і кимось іншим, а їй, щоб привернути мою увагу, слід мати зовсім інший зовнішній вигляд».
І ось тут для нас в нашому сьогоденні постає два важливих запитання:
1 — Які мої цілі і який, відповідно до них, мені потрібен партнер? Саме це, на мою думку, стало однією зі складових того, що люди чимдалі частіше стали обирати гомосексуальне партнерство — їхні цілі з продовження роду змістились у дуже різні, іноді протилежні боки, як от: зробити кар’єру, заробити багато грошей, стати відомим, компенсувати свої психологічні недоліки за чийсь рахунок тощо.
2 — Чи не є носіння відвертого чоловічого одягу фертильними жінками, помножене на чоловікувату поведінку, причиною згасання в чоловіках прагнення бути чоловіками, продовжувачами роду, борцями за виживання, які здатні і прагнуть створити ефективне партнерство? Адже, фактично, ці зовнішні прояви дезорієнтують чоловіків в пошуку партнерки!
Автор
Олена Петрова-Ніколайчук- психолог, психотерапевт та консультант із людської сексуальності