Історія фемінізму. Чи лишилось в ньому місце для жінки?

Вже тривалий час тема взаємовідносин між чоловіками і жінками стає все гарячішою, що створює все більше нових конфліктів та ідейних протистоянь. Багато політичних, економічних, історичних та соціальних умов призвели до виникнення феномену під назвою “фемінізм”, який став ледь не яблуком розбрату в сучасних реаліях. Слово “фемінізм”, мабуть, нікого не залишить байдужим — хтось буде з гордістю називати себе фемісткою/профеміністом, інші навпаки наділятимуть його виключно негативною конотацією, треті не особливо розуміють, в чому суть, але все одно мають певне ставлення, залежно від отриманого/побаченого досвіду.

Варто зазначити, що історія фемінізму дуже насичена та неоднозначна і, перш ніж давати оцінку, необхідно розставити всі крапки над “і”. Витоки йдуть з США другої половини ХІХ століття, що швидко перейшло і на європейські терена. Мова йде про суфражизм (від фр. suffrage — виборче право), часто можна зустріти як “перша хвиля фемінізму” — рух жінок за право голосу та рівні з чоловіками політичні права. Чому так сталося? Це була цілком закономірна реакція на ситуацію, що склалася у західному індустріальному суспільстві — урбанізація, яка призвела до переселення великої кількості людей до міст, “відріз” людини від родини і руйнації традиційного укладу життя. Жінки з найбідніших прошарків (а це найбільша частина населення) пішли працювати на заводи і фабрики, як і чоловіки, але отримували значно меншу платню, не мали політичних прав, права на володіння власністю і т.д.

Необхідність працювати і заробляти на життя створили потребу в отриманні освіти, що безумовно вплинуло на самоусвідомлення жіноцтва. Жінка була вимушена самостійно піклуватись про своє життя у зовсім несприятливих для неї умовах, які з одного боку вимагали від неї “чоловічої спроможності”, але з іншого — не давали “чоловічих прав і привілеїв”. Паралельно розвивались політичні ідеології модерну — лібералізм, соціалізм, консерватизм, — перші двоє з яких піднімали питання свободи та рівності як глобально, так і конкретно в окремих ситуаціях, що не обійшло і тему рівності і свободи чоловіків і жінок. Резюмуючи, жінок на маніфестації вивели політико-економічні чинники, які впливали як на бідні, так і на забезпечені верстви населення. Ця ситуація має як позитивні (дозвіл на отримання освіти, виокремлення жінки як самостійного індивіда), так і негативні (важкі умови праці, життя у злиднях, часто ще й самостійне виховання дітей, політична та соціальна незахищеність). Життя набуло зовсім нових обертів і тому вимагало корінних змін функціонування людства в принципі.

Ще більшої активізації жіночого поступу сприяла Друга світова війна. Більша частина чоловіків була залучена на фронт і в тилу склалася кризова ситуація, оскільки робочі перестали бути зайнятими. Саме тому багато жінок взялося до “чоловічих справ”, аби підтримувати життя поза лінією фронту і заодно допомагати солдатам. Після завершення війни і усвідомлення жінками своїх спроможностей і можливостей, почалися ґрунтовні зміни у політичному та економічному полі, та загалом у суспільстві. Саме під час і після війни активно створювались різні жіночі організації, уряди країн почали вносити зміни у законодавство, відповідно до вимог суфражисток. Маючи в основі спільну мету, рух розділився на різні течії, які розвивались залежно від прихильності представниць до тієї чи іншої політичної ідеології.

Міжвоєнний період, або так званий Інтербеллум, характеризується становленням націоналізму та соціалізму (а саме комунізму на прикладі СРСР), а жінки стали частиною процесу державотворення, хоча ця залученість і відрізнялась залежно від правого чи лівого корпусу панівних у державі ідей. В багатьох країнах діяли різноманітні жіночі організації та рухи різних спрямувань, різні країни продовжували надавати жінкам політичні та економічні права, здобутки суфражизму почали проявлятись у реальних змінах. А з початком Другої світової війни жінки не лише знову взяли на себе чоловічі обов’язки в тилу, але й великою мірою були залучені у бойові дії на передовій.

З початку 1950-х років західну цивілізацію спіткала так звана “золота доба капіталізму”. Економічний підйом промисловості та видобутку нафти відбувся у США і Великобританії, ці країни по суті стали економічними і культурними донорами для післявоєнної Європи. В цей час формується ідеал жінки — вірної дружини, турботливої матері, хазяйновитої господині, яка не працює і піклується про домашнє вогнище. Час максимального розквіту сексизму, який часто виходив за межі розумного. Паралельно, після пережитого досвіду двох воєн, не всі жінки погоджувались з таким станом речей. Освіта вже давно стала загальнодоступною і немало жінок обирали шлях кар’єристок. Але такий контраверсійний для тих часів жест сприймався суспільством здебільшого негативно і жінки стискалися з багатьма стереотипами і зневагою, які обмежували їхні соціальні та професійні можливості. Це спричинило «другу хвилю фемінізму» 1960-80-х років.

Феміністки почали боротися проти стереотипів та обмежень в різних сферах життя, проти сексизму як явища. Окрім соціо-культурного питання у феміністський дискурс була включена тема сексу (а також питання сім’ї і репродуктивної функції жінок, проблема насилля). Так звана сексуальна революція, активно підтримувала дискусію про жінку і секс, а ідеї вільного кохання та сексуальної свободи з ентузіазмом сприймалась молоддю обох статей. Саме в цей час американська публіцистка вигадала лозунг «Особисте — це політичне». Якщо суфрашизм був зосереджений на громадянських правах і рівності, то фемінізм 1960-80-х років стверджував жінку як повноцінного індивіда рівного чоловікові з власними правами та свободами в усіх сферах людської діяльності.

Наприкінці 1990-х років починається третя хвиля фемінізму, яка триває і досі. Дати однозначну характеристику третій хвилі доволі складно, адже вона включає в себе широкий корпус тем, які перестали стосуватись безпосередньо жіноцтва, що і викликає багато конфліктів та непорозумінь, бо, по суті, фемінізм перестав бути жіночим рухом. Основна характеристика — інтерсекційність, тобто охоплення проблем не лише статі, а й раси, віку, класу і т.д. Основана теза інтерсекійності полягає в тому, що дискриміназція за статевою ознакою перетинається з дискримінацією за іншими формами.

Однією з головних тем сучасного фемінізму є ґендер. Говорити про це можна довго, але у двох словах сучасна дефініція цього терміну говорить про те, що поняття «жінка» і «чоловік» — це соціальні конструкти, створені суспільством, які «нав’язуються» людям з дитинства. Як сказала французька письменниця і авторка «Друга стать» Симона де Бовуар: «Жінкою не народжуються, жінкою стають». Критиці піддається усталене розмежування на жінок і чоловіків, жіночність і мужність, біологічну стать, фізіологічні, психічні та інші відмінності між статями проголошено вигадкою. Якщо трохи вийти за рамки фемінізму, то в рамках сучасної теорії ґендеру найрадикальніші тези доходять до того, що індивід може вважати себе ані жінкою, ані чоловіком, ані в принципі людиною і обрати собі ту ґендерну ідентичність, яку забажає.

Якщо друга хвиля звернулася до теми сексу і розвинула її в різних інтерпретаціях, то третя пішла далі і вивела на порядок денний тему тіла і тілесності. Жіноче тіло з його особливостями, сексуальністю, увагою, що йому приділяється, стало причиною «пригнічення» жіноцтва. Це було спричинено і об’єктивацією жіночого тіла і використання його як об’єкту масової культури. Хоча у феміністському дискурсі не висвітлюється теза про те, що об’єктивація так поширилась і через висунення сексуальності жінки з особистого в політичне і прославлення сексуальної свободи за часів другої хвилі. Не лише через це, звісно, але не без цього.

З таким підґрунтям ситуація набула таких обертів, що присутність еротизму у взаєминах між чоловіком і жінкою сприймається як негативне явище, чоловіків звинувачують у “токсичній маскулінності”, а жінок, що плекають свою жіночність поза неоліберальних принципів, у тому, що вони перетворюють себе на “об*єкти сексуального потягу”. Флірт, залицяння, хороші манери і етикет як такий стали “інструментами” сексизму та харасменту. Що ми маємо з цього? Деконструкцію взаємин між статями і проблеми самоідентифікації обох сторін.

Інтерсекційність, підкріплена теорією ґендеру, стала причиною того, що фемінізм дуже тісно поєднався з ЛГБТ-рухом і виступають в одному таборі проти консерватизму. Ототожнюючи себе з фемінізмом, за замовчуванням треба додати до своїх «налаштувань» тотальну толерантність до всіх груп, які підлягають дискримінації. Тобто, фемінізм і сьогодні позиціонує жінку як пригнічуваний об’єкт, що не може самостійно стверджуватись, а лише об’єднавшись з іншими «пригнічуваними». Звісно, враховуючи велику кількість течій фемінізму, не в усі входить така «опція», але загальна тенденція саме така.

Це все звісно дуже цікаво і дійсно наштовхує на роздуми, але варто дещо підкреслити. Викладені вище проблеми стосуються здебільшого країн євроатлантичного регіону, в першу чергу — Північної Америки та Західної Європи, звідки тенденції поширились і на інші країни і материки. Що стосується України і взагалі країн колишнього СРСР та його сателітів, ця тема вимагає окремого розгляду, оскільки роль жінки та її сприйняття дещо відрізнялись від західних країн з панівним капіталізмом, на що увага стала звертатися відносно нещодавно. Тобто, можна стверджувати, що замість особливого розгляду цього явища, ми “натягнули” на себе проблеми Заходу без урахування власного історичного досвіду.

Насправді, викладеної інформації не вдосталь, аби повністю і глибоко охопити історію фемінізму та розвиток його проблематики. Для реального розуміння ситуації необхідно ознайомитись з великою кількістю інформації з різних “таборів”. Але якщо коротко резюмувати написане, то фемінізм був логічною реакцією на зміни, що відбувались в різних сферах життя західної цивілізації і був необхідним задля нормального функціонування модерного суспільства. Але з часом радикальні елементи цього руху все більше розмивали не лише першочергове завдання фемінізму, а й саму жінку, відкинувши її на маргінес.

З цієї причини фемінізм перестав бути явищем, що захищає жінку і дає можливість самореалізуватись. Це стало радше засобом боротьби різних груп поміж собою. Його розрідненість не дає чіткого розуміння, що він може дати жіноцтву. І для юних пасіонарних жінок часто постає питання: «А чи дійсно фемінізм це те, що потрібно мені?» Вважається, що активна і самостійна жінка апріорі феміністка, хоча це далеко не так. Проте, через відсутність альтернативи, багато хто таки ототожнює себе з фемінізмом, бо в інакшому випадку, здається, шлях лежить лише до «Kinder, Küche, Kirche», хоча це зовсім не так. Підбиваючи підсумки, можна сказати, що фемінізм зайшов у глухий кут і переживає кризу. Він витіснив зі своїх лав жінок, віддавши їхні місця тим, хто взагалі нас не стосується. Що буде далі? Залежить від нас самих, але обійти зміни точно не вдасться, адже наш світ в принципі перебуває у кризі модерну, який хоч і приніс багато хорошого з матеріального боку, але ментально людину просто виснажив.

 

Автор

Анастасія Уразбаєва, інформаційний аналітик АССУ та мистецтвознавець