Проблема «гомофобії» є досить гострою для суспільства. Багато міркувань, поглядів та позицій. Багато людей, яким складно знайти себе в цьому суспільстві, які регулярно стикаються з недоброзичливістю оточуючих. А ще, багато крайнощів, підміни понять та банальної маніпуляції суспільною думкою.
Все це перетинається в темі «гомофобії», роблячи її такою складною для обговорення.
Аргументи на користь меншинств різні – від конституційних прав людини до аспектів виховання дітей в таких родинах. У пересічних громадян історії людей з ЛГБТ-спільноти викликають різні реакції – від співчуття до осуду. До того ж варто зазначити, що окрім гомофобії представники сексуальних меншинств почали говорити про «біфобію» (несхвалювання бісексуалів) і «трансфобію» (несхвалювання трансексуалів), намагаючись охопити всі сексуальні орієнтації, нав’язуючи думку, що до людей з нетрадиційною сексуальною орієнтацією не можна ставитись інакше, аніж позитивно.
Отож, давайте розберемось що ж таке «гомофобія» і чи дійсно є місце ненависті там де йде мова про різницю поглядів на явище гомосексуалізму.
1. Основним аргументом прибічників ЛГБТ-спільнот є те, що наче б то діти, які виховуються в гомосексуальних родинах не успадковують гомосексуальну орієнтацію. Слабким місцем таких аргументів є те, що виховання дитини це далеко не про її статеву орієнтацію. Це перш за все – формування особистості, яка зможе адаптуватись до світу, буде спроможна вибудовувати стосунки з іншими людьми та з протилежною статтю, не лише шлюбні, а й дружні, сусідські та інші стосунки, незалежно від того яку стать чи яку статеву орієнтацію має дана людина. І тут якраз приховується проблема, про яку не люблять говорити прибічники ЛГБТ. Є дослідження, які чітко зазначають – діти, що виховуються в гомосексуальних родинах володіють нижчими навичками адаптації в суспільстві. Це означає, що в дорослому віці, серед них буде більша кількість людей з алкогольною та наркотичною залежністю, з проблемами працевлаштування, з проблемами в побудові гармонійних парних відносин тощо. Отож, говорячи про дітей, давайте пам’ятати про те, що життя дитини, а особливо її майбутнє не обмежується лише її статевою орієнтацією.
2. Люди, які відстоюють права ЛГБТ люблять посилатись на законодавство інших держав. Наприклад, що в Німеччині існують правові обмеження на проведення репаративної терапії або пропаганди такої терапії, з відповідними санкціями для тих, хто ці обмеження порушив. Приклади беруться з різних країн. Частково це є відображенням власної позиції меншовартості такого спікера, яка зрештою змушує людину відкидати своє, вважаючи, що чиєсь, чуже є кращим, лише тому, що воно не наше. А наше погане, лише тому, що українське. В законодавствах інших держав так само, як і в законодавстві нашої країни є свої недоліки, прогалини та колізії. Тому заклики до сліпого запозичення міжнародного досвіду є швидше відображенням власного невігластва в правових питаннях, ніж демонстрацією дійсних спроб вдосконалити вітчизняну нормативно-правову базу. Також, пряме посилання на законодавство інших країн є банальне нерозуміння того, що закони не пишуться у вакуумі, а залежать від політичного, економічного та культурного контексту тієї чи іншої країни. До того ж, прийняті в минулому закони інших держав дають можливість провести аналіз, які зміни відбулись внаслідок цього, мали вони позитивний чи негативний характер. Наприклад, крім Німеччини, ЛГБТ люблять звертатися до досвіду Скандинавії, згадують гендерно нейтральне виховання, толерантність та гей-паради, на яких присутньо багато дітей. Проте ніхто не скаже вам про те, що за 10 років гендерно нейтрального виховання у дівчат-підлітків з даних країн, статева дисфорія зросла на 1500%, у юнаків – на близько 500%. І що цей розлад статевої ідентичності протікає разом з депресією, суїцидальними настроями, шизофренією та іншими психічними проблемами.
3. Прагнення людей з ЛГБТ спільнот проводити заняття для дітей. Ось тут будь-яка толерантність має навчитись дружити зі здоровим глуздом. А ще з розумінням ризиків, що такі люди можуть намагатись «лікувати» свої проблеми за рахунок дитячої психіки. Наприклад, таку пропозицію робить транссексуал Міла Лавренова: «…найкращий спосіб боротись з материнською дисфорією для транс дівчат – працювати в школах та садочках з дітьми. Реально працює, тому я наполегливо рекомендую усім т-дівчатам (транс дівчатам – примітка автора) злазити з голки вебкаму та ескорту та йти в школу. Т-діти теж мабуть заслуговують на т-педагогів?». Тобто пропонується аби «фахівець» прийшов не з метою виховувати та навчати, а з метою полікувати свою материнську дисфорію. Ви досі переконані, що тут мова йде про толерантність та про права? Ми – дуже сумніваємось.
4. Підміна понять, як уже традиційний атрибут для всього, що стосується теми ЛГБТ. З наукової точки зору, фрази «ЛГБТ-підлітки» та «транс-діти» це є не що інше, як демонстрація відсутності сексологічних знань в спікера, який вживає подібні вислови. Оскільки поведінкові прояви дітей та підлітків можуть бути дуже різними, носити в собі відображення дитячих травм, пережитого сексуального насилля, цькування, деструктивних відносин в родині тощо. Тому, з метою не нашкодити, а навпаки, допомогти тим підліткам, які демонструють ненормативну поведінку необхідно враховувати і ці причини також. А про гомосексуалізм чи транссексуалізм вести мову після того, як людина досягне 20-25 річного віку. Бо саме з цього віку в сексології оцінюється нормативність сексуальної поведінки людини, оскільки саме в цей вік людина вже сформована психічно, фізично та сексуально.
5. Окремої уваги вартий сам термін «гомофобія» (відповідно, бі- і трансфобія). Що таке фобія взагалі? Це патологічний та нав’язливий страх перед певними явищами чи речами. І нібито всі це знають, але продовжують вестися на слово «гомофобія». Що б воно мало значити, згідно семантики самого слова? Дослівно це мало би означати страх перед гомосексуалами (від грецького φόβος — страх, боязнь). Тобто стан подібний до аерофобії, коли людина боїться перельотів та уникає всього пов’язаного з ними.
Тобто, мало би виходити, що люди, яких клеймують цим словом, бояться гомосексуалів, відчувають жах та уникають зустрічі з ними? Проте, якщо ми відкриємо будь-яку статтю про звинувачення у «гомофобії», ми побачимо те, що обвинувачений виразився або негативно про гомосексуалізм, або не виразив підтримки, або просто висловив іншу точку зору. Тобто, весь спектр від нейтральності до огиди зводиться до патологічного страху. Це робиться спеціально, щоб заклеймувати всіх людей, які не виражають свою підтримку людям з нетрадиційною сексуальною орієнтацією. Тому пропонуємо використовувати термін «гомонегативізм», який запропонували ще у 1980 році американські науковці Хадсон і Рікетс спеціально для характеристики широкого спектру негативного ставлення до гомосексуалізму та відмови від спекулятивного терміну «гомофобія». Переставши вживати, даний некоректний термін по відношенню до всіх, хто озвучує іншу позицію, думку, погляд, відмінні від тих, які хочуть чути борці за права ЛГБТ. Тоді як в інших сферах життя різноманіття думок, навпаки, схвалюється та розглядається як шлях до розвитку та вдосконалення.
6. Звинувачення у «гомофобії» (трансфобії) є репресивним апаратом, який використовується представниками сексуальних меншинств для просування власної ідеології в політичній, академічній та культурній сферах. Останньою гучною ситуацією став скандал навколо викладача Львівської політехніки Ольги Мер’є, яка під час викладання висловила свою негативну позицію стосовно гомосексуалізму. Представники ЛГБТ відразу розгорнули широку кампанію з цькування викладача та змусили Політехніку скликати спеціальну раду, яка б розглянула цей випадок. На щастя, керівництво навчального закладу визнало за Ольгою Мер’є її право на свободу слова в академічному полі. Але це вже не перший випадок. Наприклад, взимку 2021 року набув розголосу ситуація в Українському католицькому університеті, коли студентка цього вишу, яка ідентифікує себе як небінарну особу. Вона жалілася на те, що у трапезній університету до неї підійшли два отця і попросили прибрати зі стола прапор ЛГБТ, тому що в навчальному закладі не місце пропаганді. Або ж вимога публічного вибачення від Києво-Могилянської академії за те, що студенту наказали зняти прапор ЛГБТ, який він повісив на балконі гуртожитку. І це далеко не весь список «звинувачень», адже їх трапляється все більше в бік політиків або діячів культури. До речі, так звані «квір-комітети» вже давно стали частиною університетів США та Європи і займаються вони саме пошуком «гомофобів» та подальшими репресивними діями.
Отже, з наведеного вище зрозуміло те, що тема «гомофобії» є не лише гострою і неоднозначною, а й доволі маніпулятивною. В першу чергу варто поставити під сумнів сам термін, адже він не відповідає тим ситуаціям, в яких його використовують. Окрім цього, таке директивне розділення людей на «гомофобів» і «не гомофобів» стає причиною не лише нівелювання широкого спектру ставлення до цієї теми, а й напряму є загрозою свободі слова.
Тому в цей день пропонуємо більше говорити про фахову допомогу в прийнятті себе, адаптації та інтегруванню в соціум кожному підлітку та дитині, які мають складнощі зі своєю статевою самоідентифікацією, з своєю сексуальністю, з визначенням свого статевого потягу. Допомогу яка має на меті дійсно допомогти, а не просунути чужі політичні ідеї.