З виходом рецензії науковців АССУ на книгу “Принцеса+принцеса” з’явилось багато незадоволених нашою позицією. Зокрема, це ліберали, феміністки та ЛГБТ-спільнота. Загалом, не сталося нічого нового, реакція наших ідеологічних опонентів завжди однакова — звинувачення у “мракобіссі”, проросійськості, некомпетентності. Що ж викликає таке обурення? Звичайне констатування факту, що діти та підлітки дуже піддаються зовнішньому впливу і якщо медіа та школа будуть активно пропонувати нетрадиційні моделі поведінки, молодші покоління будуть слідувати їм.
“У чому проблема? Всі люди рівні і взагалі ми у 21 столітті живемо!” — такі аргументи можна почути зазвичай після кожної нашої заяви. А ми не втомлюємось повторювати, що розвиток дитини та підлітка має відбуватись згідно зі статтю, адже біологічна складова є базисом, на яку згодом нанизується психо-емоційна та соціальна роль статі. Стверджуючи, що дівчатам треба подавати жіночі рольові моделі, а хлопцям — чоловічі, ми робимо акцент на важливості прийняття своєї статі, її особливостей та завдань, але водночас не заперечуємо те, що прояви маскулінності та фемінності характерні для обох статей і залежать від ситуації, в якій перебуває людина.
Так, ми дотримуємось думки, що стати матір’ю — жіночий обов’язок, як і стати батьком є обов’язком чоловіка, але це не значить, що на цьому завершуються їхні можливості. Навіть на прикладі АССУ можна побачити наше ставлення до чоловічих та жіночих ролей — у нас багато дійсно чудових і розумних жінок, які досягли великих висот у кар’єрі і при цьому мають щасливі та повні сім’ї. Те саме і про чоловіків — серед членів Асоціації та наших прихильників можна знайти на діл успішних чоловіків, які при цьому лишаються люблячими батьками та кохають своїх дружин. Тому звинувачувати нас у “совковості” зовсім недоречно.
До речі, про “совок”. В одній фемспільноті зайшла розмова про те, чи є “спосіб розігнати цю шайку”, тобто АССУ. Було питання також про те, чи є в Україні “зародки нормальної сексології”. Згідно таких засновків, логічно виводиться такий висновок: за думкою феміністок та їхніх ідейних соратників “нормальна сексологія” відкидає класичну сексологічну та психологічну спадщину на користь новітніх гендерних ідей, одобрює та навіть заохочує відхилення психо-сексуального розвитку, сексуальні перверсії, позитивно ставиться до немоногамних стосунків і всеціло виступає за нав’язування ліволіберального порядку денного не лише дорослим, а й дітям.
Подібні заклики “розігнати шайку” є нічим іншим як моральною та професійною імпотенцією через страх зізнатися собі у правді, адже “партія казала інакше”. Звичайний приклад лівого мислення — якщо це нам не подобається (про науковість та адекватність тут взагалі не йдеться), ми це заборонимо. Заборонимо неупереджено досліджувати гомо- та трансексуалістів, їхній вплив на дітей та підлітків, критику такої позиції та взагалі інакомислення. В науковому середовищі як все відбувається? Хтось не згодний — починає досліджувати цю тему і потім аргументує свою позицію власними напрацюваннями, починає діалог, на який відгукується його опонент.
Але наука для лівих це лише інструмент для насадження своїх ідей. Згадайте, як в СРСР забороняли теорії, підходи та навіть цілі науки, бо вони не проходили за “показниками ідеологічності”, а самих науковців так само знищували чи відправляли у заслання пліч-о-пліч з їхніми побратимами і посестрами по нещастю з культурної сфери. Можете загуглити, в інтернеті повно матеріалів на тему заборон в науці. Так само і зараз науку підганяють під ідеологічні потреби ліволіберальних сил — як справжні спадкоємці совкового лівацтва, які увібрали жагу до репресій з молоком великої соціалістичної матері.
Автор: Анастасія Уразбаєва, філософ, консультант з людської сексуальності та тренер зі статевої та сексуальної грамотності.